Зміст

Вступ 1

Світове господарство як економічна категорія 2

Розвиток світового господарства 5

Структура світового господарства 7

Закономірності та тенденції розвитку світового господарсива 11

Список використаної літератури 14

ВСТУП

На сучасному етапі суспільного розвитку значну роль для економіки кожної окремої країни і світу вцілому відіграє світове господарство, яке поєднує національні господарства, що пов’язані і взаємодіють за законами міжнародного поділу праці.

Він полягає в спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках. МПП виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом. Формування спеціалізації господарства підкоряється дії закону порівняльних переваг, запропонованим Д.Рикардо в 1917 р., який стверджує, що кожній країні, навіть тій, яка має абсолютні переваги з виробництва будь-яких товарів, вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів і послуг, у виробництві яких вона досягла порівняно більшої ефективності, і експортувати їх в обмін на товари, яких вона не виробляє. А це означає, що кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати зиск, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

Для реалізації можливостей, що виникають у процесі розвитку МПП та забезпечення руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили, на світових ринках потрібна постійна підтримка міжнародних двосторонніх та багатосторонніх відносин, укладенні зовнішньополітичних та зовнішньоторгових угод, як між окремими фірмами, так і між урядами країн.

Економічні зв’язки між країнами мають багатовікову історію. Протігом століть вони існували переважно як зовнішньоторгівельні, вирішуючи проблему забезпечення населення товарами, які національна економіка виробляла неефективно або не виробляла взагалі. З розвитком еволюції зовнішньоекономічні зв’язки переросли межі зовнішньої торгівлі і перетворились в складну сукупність міжнародних економічних відносин, що стосуються інтересів всіх держав.

Міжнародні зв’язки виступають сьогодні найважливішим фактором економічного зростання, структурних зрушень і підвищення ефективності національного виробництва, одночасно є і каталізатором диференціації країн, нерівномірності їх розвитку. Це можна довести тим, що сучасне світове господарство як в політичному, так і в соціально-економічному відношенні неоднорідне і характеризується великою кратністю. Як колись, на світовій арені серед суб’єктів економічної діяльності країни з різним рівнем промислового розвитку, умовами і стандартами життя суспільства.

Світове господарство як економічна категорія

Починаючи вивчати світову економіку, необхідно з`ясувати, що означає цей термін і чому всі країни мають економічні зв`язки одна з одною, яких форм набувають ці зв`язки і як вони впливають на національно економіку, яким чином можна класифікувати країни світу за групами.

Світове господарство – це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов`язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Воно являє собою глобальний економічний організм, в якому склалися і зростають взємозв`язок і взаємозалежність усіх країн і народів світу. (В. С. Савчук, О. В. Ткаченко)

Світове господарство – це сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між ними, або сукупність економічних відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях. (С. В. Мочерний)

Світове господарство складається з соціально-економічних підсистем, що підпорядковуються певним зовнішнім і внутрішнім закономірностям.

На початку 1998 року кількість населення нашої планети становила майже 5,8млрд. осіб. За щорічного зростання приблизно на 90 млн. осіб до 2000 року за прогнозами, на Землі повинно було проживати майже 6 млрд. осіб.

Нині існує приблизно 5 тис. народів, понад 230 держав, відокремлених між собою майже 20 сухопутними кордонами. У світі в обігу налічується понад 300 найменувань національних грошей.

Держави планети перебувають на різних щаблях суспільного розвитку. Більшість функціонують в докапіталістичних формаціях, поєднуючи елементи первісного, рабовласницького та феодального способів виробництва.

Окремі національно організовані господарства країн розвиненої ринкової економіки, країни ринкової економіки, що розвиваються, та держави перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки у своїй суперечливій єдності становлять матеріальну основу, речовий зміст світового господарства і одночасно є його основними соціально-економічними підсистемами. Міжнародні економічні відносини пов’язують ці господарства у цілісну систему. Сучасна форма існування світового господарства є наслідком багатовікового розвитку продуктивних сил та поглиблення поділу праці.

Основні соціально-економічні підсистеми сучасного світового господарства визначають за такими критеріями, як:

Рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв`язку їх з організаційно-економічними відносинами, тобто зі ступенем розвитку ринку всередині тієї чи іншої країни – стосується структури виробництва, характеру чинників економічного зростання і, зрештою, ступеня задоволення різноманітних потреб людей. Він визначає можливості окремих країн у міждержавних економічних зв’язках, у міжнародній спеціалізації.

Специфіка багатоукладності економіки. Країнам розвиненої ринкової економіки властива технологічна і соціально-економічна багатоукладність. Проте в різноманітних формах високоорганізованого ринкового господарства на основі розвитку приватної та суспільної власності, індивідуальних свобод та правових інститутів функціонують досить налагоджені механізми саморозвитку; господарство високо інтегроване. Специфіка країн перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки полягає у започаткуванні процесу роздержавлення і приватизації, формуванні сучасного багатоукладного господарства.

Особливості державного регулювання господарського життя (співвідношення позаекономічних та економічних форм і методів регулювання, роль держави в цьому процесі). Специфіка багатоукладності в країнах ринкової економіки, що розвиваються, та в країнах перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки відбувається у слабкому ступені суспільної інтеграції. У цих країнах особистість не відселена з колективу, свободи особи та інститути демократії нерозвинені. Складності в розвитку цих країн полягають у тому, що за різних рівнів соціально-економічних та техніко-економічних показників механізм саморозвитку або відсутній, або є вкрай неефективним. Переважання позаекономічних форм і методів організації господарства, запроваджених державою, характерне для всіх країн з малорозвиненою системою