Формуючи договірно-правову базу, Німеччина та Україна зафіксували право на вільний вибір форм економічного співробітництва. У межах своїх можливостей Бонн та Київ зобов’язалися вжити відповідних заходів сприяння з метою диверсифікації та якісного вдосконалення товарообігу. Сюди належать сприяння участі в ярмарках, виставках, проведенні науково-практичних семінарів, курсів підвищення кваліфікації тощо. Відповідно до чинного законодавства кожної країни, не підлягають ніяким обмеженням на території партнера спільне підприємництво, спеціалізація, ліцензійні угоди, а також інші форми капіталовкладень.

Загалом, у ході візиту офіційної делегації Німеччини до нашої країни було підписано 10 угод і домовленостей, які становили 43,4 % від усього обсягу українсько-німецьких міждержавних угод, підписаних до початку 1994 р.

Протягом 1994-1995 рр. Україна була змушена долати внутрішні політичні й економічні кризові явища, які негативно відбивалися на й міжнародному авторитеті та безпосередньо на рівні українсько-німецького співробітництва. Кризові явища в уряді, непослідовність законодавства, невизначеність з питань роздержавлення та приватизації, гіперінфляція призвели до того, що німецька сторона на 1 березня 1994 р. не ратифікувала кожну четверту угоду. Договір про сприяння та взаємний захист інвестицій не був ратифікований обопільно.

І все ж потрібно сказати, що Україна гідно вийшла з цього скрутного становища. Починаючи з кінця 1994 р. запроваджується низка заходів щодо зниження інфляції та фінансової стабілізації.

Розвиток українсько-німецького співробітництва створює сприятливе середовище для формування правового фундаменту відносин між незалежною Україною та об’єднаною Німеччиною. У цьому контексті також особливе значення має співробітництво між законодавчими органами обох країн – Верховною Радою України та Бундестагом ФРН. Спільна декларація від 9 червня 1993 р. “Про основи відносин між Україною та ФРН” інтенсифікувала процес постійних політичних кон-сультацій між законодавчими гілками влади обох країн. Важливий період встановлення постійних зв’язків парламентарів України та Німеччини припадає на час після проведення виборів у 1994 р.

Дострокові вибори до Верховної Ради України відбулися 27 березня 1994 р. Важливою внутрі-політичною подією у ФРН стали другі в історії після об’єднання країни вибори до Бундестагу 16 жовтня 1994 р.

У другій половині 1994 р. ФРН головувала у керівних структурах Європейського Союзу. Саме з її ініціативи був підписаний Договір про партнерство та співробітництво України з Європейським Союзом. З того часу Німеччина активно підтримує нашу країну у відносинах з європейськими організаціями. Верховна Рада України 10 листопада 1994 р. ратифікувала цю угоду [4, 11].

Повільне налагодження контактів між парламентами України та ФРН обмежувало ефективність політичного співробітництва двох країн на загальноєвропейському рівні. В першій половині 1995 р. об’єктивна потреба встановлення прямих особистих зв’язків між нашими парламентаріями стала невідкладною. Голова Верховної Ради України О.Мороз на запрошення Голови Бундестагу Р.Зюсмут 25 квітня 1995 р. прибув з офіційним візитом на чолі парламентської делегації у ФРН. Цей візит мав особливе значення у контексті налагодження ефективного механізму співробітництва між парламентами наших країн. Правову основу для цього складала стаття 7 Спільної декларації 1993 р., яка передбачає, що “обидві сторони особливу увагу приділятимуть розвитку міжпарламентських зв’язків та обмінів”.

За кілька днів візиту делегація Верховної Ради провела понад 25 зустрічей з провідними німецькими політиками, які мають вплив на визначення курсу ФРН стосовно України. На той час Бундестаг Німеччини випередив Верховну Раду України у створенні функціональної структури міжпарламентського співробітництва. О.Мороз мав зустріч із Г.Вайскірхеном – головою групи депутатів Бундестагу “Німеччина-Україна”. Було погоджено про утворення подібної групи у нашому парламенті. У червні 1995 р. депутати, що входять до цієї групи, побували в Україні. Під час зустрічей були визначені пріоритетні напрями співробітництва між законодавчими органами обох країн. Особливе значення мало узгодження процесу ратифікації найважливіших документів, спрямованих на розвиток партнерських відносин, створення функціонального механізму регулярних консультацій.

Новим імпульсом для активізації українсько-німецьких економічних зв’язків став офіційний візит новообраного Президента України Л.Кучми до ФРН 3-6 липня 1995 р. На цей час наша держава мала цілком позитивний імідж, створений спільними зусиллями й дипломатії, державних, промислових, фінансових кіл за 4 роки незалежності. Федеральний канцлер Німеччини Г.Коль, інші керівники держави, представники майже всіх впливових партій підтвердили зацікавленість ФРН в існуванні на карті Європи міцної незалежної України, в її подальшому утвердженні у політичному, економічному та правовому європейському просторі [3, 10].

У програмі перебування Президента України у ФРН значну увагу було приділено вирішенню пріоритетних економічних та фінансових проблем. Усвідомлюючи нагальну необхідність конкре-тизації двостороннього співробітництва, голова Федерального уряду ФРН запропонував утворити нову форму українсько-німецьких міжурядових контактів – регулярний обмін міжвідомчими делегаціями, які визначатимуть шляхи та пріоритетні ділянки розвитку двосторонньої співпраці, насамперед в економічній сфері.

У 1995 р. відбулася ще одна важлива подія: Україна була прийнята до Парламентської Асамблеї Ради Європи. 26 вересня наша країна отримала рекомендацію на вступ до цієї впливової загально-європейської організації. Це дало можливість українським парламентарям ширше розвивати співробітництво із колегами з інших європейських країн, особливо німецькими. Розширенню співпраці посприяло також обрання народного депутата України Б.Олійника одним із заступників Президента ПАРЄ Л.Фішер.

У першій половині 1996 р. українсько-німецький міжпарламентський діалог відбувався на тлі прийняття нової Конституції України. Прийняття цього важливого документа було високо оцінено іноземними країнами, що засвідчило підтримку нашої країни.

Зустрічаючись 17 травня 1996 р. з керівником зовнішньополітичного комітету Бундестагу К.-Хорн-хусом, Голова Верховної Ради України О.Мороз висловив вдячність за цілковиту підтримку Німеччиною вступу нашої країни до Ради Європи. Значення українсько-німецьких міжпарламент-ських зв’язків засвідчує той факт, що робоча депутатська група “Україна-Німеччина” – найчисельніша у