Робін Гуд чи навіть вигадані – дядько Сем, Петрович). В своїй президентській кампанії Єльцин активно включав проти Зюганова жупел концтаборів, розстрілів, порожніх полиць в магазинах, пов’язуючи їх з комунізмом. Хоча, суворо логічно, Зюганов мав до цього таке ж відношення, як і сам Єльцин. Але емоційно вдалося ввімкнути необхідні типи “картинок”, які зрослися саме з постаттю Зюганова. Утворився, словами нейролінгвістичних психологів (так, в політичну боротьбу долучається й НЛП) “якір”, що пов’язував появу Зюганова з певним типом інформації. Собі ж Єльцин забрав “картинку” реформ, прогресу, створивши поділ світу на два класи: реформістів та антиреформістів. Зюганов в результаті опинився в ролі представника менш прогресивної частини людства. А, як відомо, кожен прагне відчути себе поряд з кращими, з переможцями. Так, зіставлення “червоного кандидата” скажімо, зі Сталіним викличе здебільшого негативну реакцію, але може мати й протилежний наслідок – за умов існування у переважної більшості суспільства очікувань “твердої руки” і жорсткого порядку;
Умовно-графічні символи (всілякі зірки, хрести, леви - істотна складова політичної символіки. Їх можна зустріти в поєднанні з іншими символами.) Наприклад,неповороткий російський ведмідь в замальовках західних ЗМІ; використання символічної бджілки ПРП чи зображення слона як символа однойменного передвиборчого блоку у карикатурах напередодні парламентських виборів 1998 р. в Україні;
Політична мова (різноманітні мовні звороти, що використовуються в політичній сфері, зокрема, звертання: “панове”, “товарищі” чи “панове-товарищі” – з іронією);
Політична мода (особливості висловлювання чи поведінки, характерні для прихильників певної політичної ідеології чи окремого політичного діяча часто використовуються у карикатурах, пародіях, сатиричних програмах, таких як «Куклы» на каналі НТВ);
Символи місця і часу (звороти, такі як “сталінська епоха”, “радянські часи” тощо – як з позитивним, так і з негативним відтінком). Особливість політичної символіки – в тому, що її символи не належать до якоїсь однієї категорії. Вони не є лише природніми (хоча подібні види наявні – “ленінські місця” наприклад) і не є лише образними, за присутності іконічних моментів – у портретах, листівках, тощо.
Засвоєння особистістю політичної символіки відбувається поступово – від найпростіших іконічних моментів до більш складної політичної мови. Цим також вміло користуються політичні ділки для “ідеологічної обробки”.
Маніпулятивні технології.
Найбільшою ж небезпекою для масової свідомості є політичне маніпулювання.
Основою будь-якого маніпулювання масовою свідомістю є соціальний міф – твердження чи ідей, які сприймаються переважно на віру, без будь-якого критичного осмислення. В кожному суспільстві наявні міфи, які активно підтримуються і правлячими колами, зокрема, за допомогою ЗМІ. Так, у комуністичній системі існували такі міфи:
про приватну власність як джерело зла;
про обов’язковий крах капіталізму і перемогу комунізму;
про провідну роль робітничого класу і комуністичної партії;
про марксизм як єдино вірне вчення. З крахом комуністичної системи почали формуватися нові соціальні міфи:
про капіталізм як “світле майбутнє”;
про обов’язкові жертви в перехідний період;
про правлячі кола і номенклатуру як уособлення демократів та реформаторів.
Навіть США, які так пишаються тим, що буцімто в їх суспільстві немає ідеології мають і підтримують свої соціальні міфи, визначені Г.Шиллером:
про індивідуальну свободу і особистий вибір громадян;
про нейтралітет основних політичних інститутів: Конгресу, судів, ЗМІ зокрема тощо;
про незмінно егоїстичну природу людини, її егоїзм і схильність до споживацтва;
про відсутність в суспільстві соціальних конфліктів, експлуатації і гноблення;
про плюралізм ЗМІ, які насправді контролююються великими рекламодавцями і урядом.
Для укорінення соціальних міфів технологія маніпулювання передбачає використання багатющого арсеналу конкретних методів впливу на свідомість людей. До них відноситься пряме підтасування фактів, замовчування небажаної інформації, поширення брехні і наклепу, а також більш тонкі, рафіновані засоби: напівправда (коли з метою забезпечити довіру аудиторії об’єктивно і докладно висвітлюються конкретні, малозначущі факти і одночасно замовчуються більш важливі або ж подається загально хибна інтерпретація подій), навішування ярликів (для компрометації і відторгнення слухачами осіб чи ідей їм без доказів навішується ярлик фашиста, імперіаліста чи “червоного”).Ще один приклад симуляції масової демократії – витіснення апеляції до суспільної свідомості за допомогою маніпуляцій експертів з рейтингами. Рейтинги на основі вибіркового опитування, коли респондент вибирає між варіантами суджень самого експерта – це лише модель реальноъ думки мас, яку експерти нібито “оживляють”. І подібність моделі стає політично дієвим як фактор політичних рішень. Наведемо кілька прикладів:
Метод фрагментації полягає в поданні інформації єдиним потоком, так, що яку-небудь тенденцію вловити досить складно, а для масового споживача практично неможливо. Максимальним вираженням методу фрагментації слугує прийом “білий шум” – зниження сприйняття фактів поданням такої кількості новин, коли стає неможливим зробити їх сортування. “Шум” може створюватися великою кількістю різноречивих коментарів, протиречивих суджень, які не спираються на точні й перевірені факти. “Шум” може ствоюватись і через оснащення фактів складними теоретичними викладками, “заумними” коментарями. Один з аспектів сучасної культури (в т.ч. інформаційної) полягає “у твердженні, що всі проблеми [економічні, політичні, моральні] надзвичайно складні і середній людині їх просто не зрозуміти…проблеми…подаються як дещо надзвичайно серйозне і складне лише для того, аби переконати людей, що в них може розібратися лише “спеціаліст”…це відбиває в людей бажання намагатися вникнути в суть проблеми без сторонньої допомоги, розібратися в ній і допомогти розібратися іншим. Людина просто відучається мислити самостійно”. Э. Фромм Бегство от свободы; Человек для себя. Мн., 1998. С.307-308. В результаті в людини з одного боку формується цинічне ставлення до писаного чи ефірного слова, а з другого – наївна довіра до всього, що висловлено з достатнім апломбом. Цим досить часто користуються маніпулятори від політики, подаючи у повідомленнях “думку