Особлива роль політичної свідомості у структурі політичної культури обумовлена тим, що вона є одним з внутрішніх регуляторів політичної діяльності через систему потреб, мотивів, цінностей і т. ін. Одночасно вона є джерелом формування уявлень про політичні цілі діяльності. Найбільш переконливу та обґрунтовану спробу розмежування політичної культури та політичної свідомості, на наш погляд, здійснили Ф.Бурлацький та А.Галкін. Вони звели суть відмінностей між цими феноменами до такого висновку: для політичної свідомості характерним є переважання когнітивних елементів, хоча вона і не зводиться до них. Політична культура ж "присутня в політичній свідомості", так би мовити, незримо, у вигляді чинника, який істотно впливає на політичну систему, на формування соціально-політичних цінностей, які лежать в основі ідеологічного вибору, а також конкретних політичних думок... У цьому сенсі політична свідомість, здавалося б, є ширшою за поняття "політична культура". Водночас в іншому контексті, як вважають Ф. Бурлацький та А. Галкін, вже політична культура є ширшим поняттям, ніж політична свідомість, оскільки вона "є наявною і тоді, коли політична свідомість є незначною або взагалі її бракує. Більше того, сам факт відсутності політичної свідомості може бути розглянутий як специфічний прояв політичної культури, що виступає у даному разі не в активній, а в пасивній формі. Іншими словами, політична свідомість є лише одним із типів реалізації політичної культури поряд з неусвідомленими реакціями орієнтовного порядку та "імпульсивними поведінковими актами"3.

Іншими словами, ці категорії не можна протиставляти, більше того, вони не можуть бути розкритими і зрозумілими одна без одної. Можна погодитися з К. Гаджиєвим, який, узагальнюючи це питання, підкреслює, що "політична свідомість... функціонує і самовідтворюється у певному політико-культурному середовищі. Разом з тим вона є і умовою, і одночасно засобом відтворення політичної культури"4.

Зрозуміло, що вчений, який працює над дослідженням цих проблем, теж перебуває у конкретному політико-культурному середовищі, і його, передусім, турбує питання самовизначення саме цього середовища, кореляція його з політико-культурними утвореннями іншого типу.

Тут ми безпосередньо підходимо до формування мети нашого аналізу: освіченість в питаннях формування політичної культури та, відповідно, політичної свідомості дає можливість дослідити особливості сучасної політичної свідомості та політичної культури українського суспільства. Актуальність подібного дослідження автором буде аргументовано нижче.

Аргументацію хотілося б почати здалеку, а саме: відзначити особливості історичного розвитку України, які обумовлюють тенденції розвитку сучасної української політичної свідомості. Дослідник цього феномена Б.Цимбалістий виокремлює такі домінанти політико-культурного розвитку України:

а) українці багато віків були бездержавною нацією і не мали досвіду державної влади;

б) постійно денаціоналізувалася правляча верства (еліта) українського народу;

в) територія України була розчленована на різні частини, які протягом віків опинялися під впливом іноді ворогуючих країн5.

Внаслідок такої специфіки історичного розвитку українська нація була розділена на значну кількість політико-культурних блоків. Якщо взяти за критерій поділу географічний принцип, то, наприклад, Івано-Франківськ можна вважати літературним центром, але його ніяк не можна розглядати як центр, де народжувалися політичні чи економічні рішення. Львів можна розглядати як культурний і релігійний осередок, а в періоди соціальних перетворень навіть як центр формування політичних рішень, але аж ніяк як місто, де з'являлися економічні чи політичні рішення в періоди відносної соціальної стабільності. Київ завжди залишався переважно політичним центром. Це обумовило фрагментарність української політичної культури та політичної свідомості6.

А відомо, що для фраґментарної політичної культури, до того ж культури перехідного типу, характерна відсутність єдності між носіями різноманітних субкультур у розумінні фундаментальних цінностей, ідеалів і цілей суспільства, поділ суспільства за соціальними, етнічними, економічними векторами. Це породжує високу конфліктність та соціальну напруженість, які обумовлюють політичну нестабільність в суспільстві. Сучасній політичній свідомості України до того ж притаманний низький ступінь довіри населення до державних інститутів влади, ігнорування законних способів розв'язання конфліктів.

В умовах панування такої політичної культури вкрай необхідним є компетентний аналіз та постійний моніторинг як політичної свідомості суспільства в цілому, так і окремих його верств та громадян. Це має велике прогностичне значення, бо політична свідомість містить в собі потенціал для реалізації усіх можливих варіантів розгортання соціальних подій. Але ще Сенека говорив, що погожий вітер не допоможе тому, хто не знає, у яку гавань він прямує. Тому розробка методології щодо можливості попередження деструктивних явищ у суспільстві - одне з головних завдань вчених у контексті дослідження політичної свідомості. Саме від політичної свідомості широких верств населення, від політичних установок політичної еліти залежить ефективність функціонування політичної системи, хід розвитку, спрямування суспільно-історичних перетворень. Крім того, дослідження політичної свідомості має не тільки, так би мовити, "пасивне" (попереджувальне) значення, але й "активне". Суть його полягає у свідомому формуванні інформаційного простору держави, позитивних установок громадян щодо державного будівництва, розвитку сучасної вітчизняної культури, освіти тощо.

Спираючись на знання особливостей сучасної політичної свідомості, можна використовувати найсучасніші технології "public relations" у мас-медіа, "promotion" у шоу-бізнесі, реформувати освітню галузь тощо. Звичайно, що пропаганда конструктивних державницьких ідей має бути високопрофесійною при використанні у цій справі тонких обережних методів7. Обережність застосування тих чи інших методів тим більш важлива тому, що, як було зазначено вище, для України характерною є фрагментарна політична культура, яка має широкий спектр досить специфічних особливостей політичної свідомості: етнічної, регіональної, політичної тощо. Необхідно пам'ятати й про те, що існує такий феномен, як історична пам'ять, котра є складовою політичної свідомості етнічних груп, громадян того чи іншого регіону, різноманітних