УСДП визнавала метою робітничого руху побудову соціалізму, але відкидала найрадикальніші, неправові засоби його досягнення. Ідея захоплення політичної влади через збройне повстання відкидалась. Українські соціал-демократи перебували під впливом ідей СДРПА, яка обстоювала поступову соціалізацію засобів виробництва, здобуття влади парламентським шляхом, збереження і використання існуючої держави як інструменту суспільної трансформації.

У 1907 році на виборах до австрійського парламенту УСДП здобула 2 місця (Я. Остапчук та С. Вітик). Партія входила до ІІ Інтернаціоналу, мала постійне представництво на його конгресах.

У лютому 1900 р. на конференції студентських громад i політичних гуртків у Харкові була заснована Революційна Українська партія (РУП) - перша політична партія Наддніпрянської України. Серед її засновників були Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов. Метою цієї першої у Східній Україні політичної організації було об'єднання різних поколінь і класів у боротьбі за національні права і соціальну революцію. Новостворена партія виступала не тільки проти неполітичного українофільства, а й проти примирення з російськими революційними групами в Україні. Деякий час програмним документом партії була брошура "Самостійна Україна" (автор М. Міхновський).

У 1900 році незалежно від РУП було створено іншу організацію соціалістичного спрямування. Це була Українська соціалістична партія (УСП), засновником і ідеологом якої був українець польського походження журналіст Б. Ярошинський. Програмним документом УСП був "Нарис програми Української партії соціалістичної", надрукований улітку 1900 року.

Програма УСП і її прагнення до союзу з соціал-демократами і соціалістами Росії та Польщі викликали критичну реакцію з боку найстарішої української соціал-демократичної організації - групи І. Стешенка і Лесі Українки, яка випустила в 1901 р. у Львові "Оцінку "Нарису програми Української партії соціалістичної"". Леся Українка, добре знаючи про централізаторські і великодержавні погляди російських і польських соціал-демократів, висловлювала сумнів щодо можливості безперешкодного створення незалежної Української держави після повалення самодержавства. Вже 1901 року УСП погодилась у певній мірі з висловленими критичними зауваженнями, але продовжувала зберігати власну думку щодо більшості політичних процесів в Україні.

У червні 1903 - січні 1904 років УСП входила до складу РУП, а у 1905 році - припинила своє існування. Більша частина колишніх членів партії увійшла до лав ППС (Польської партії соціалістичної). Разом з тим, партія залишила помітний слід у суспільно-політичному русі, насамперед через те, що її програма наголошувала на існуванні національного і соціального гніту і вимагала утворення незалежної Української республіки.

Створена в результаті розколу РУП Українська соціал-демократична спілка ("Спілка") одразу ж після створення приєдналась до РСДРП. На женевській конференції РСДРП (квітень 1905 року) "Спілка" була визнана автономною складовою частиною партії на основі окремого статуту.

У 1906 році "Спілці" вдалося очолити керівництво масовим пролетарським рухом на півдні Російської імперії. Певний успіх вона мала і під час виборів до ІІ Державної Думи, провівши до неї 14 депутатів. Проте організація, яка проголошувала себе єдиним представником українського пролетаріату і налічувала від 4,3 до 7 тисяч чоловік, перестала звертати увагу на національні проблеми, вважаючи своїм основним завданням вирішення соціально-економічних питань.

Наприкінці 1906 року "Спілка" стала політично і чисельно занепадати. У 1907 році був заарештований майже весь її центральний комітет. До 1911 року вона припинила своє існування, а рештки членів партії об'єдналися з УСДРП.

У грудні 1905 року більша частина РУП трансформувалася в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). В основу програми УСДРП було покладено Ерфуртську програму німецької соціал-демократії. Членами УСДРП були відомі громадські та культурні діячі - М. Порш, В. Винниченко, С. Петлюра, М. Вороний, І. Стешенко, М. Левитський, В. Чехiвський, А. Левицький та інші.

Після падіння Української Народної Республіки соціал-демократи мали змогу легально діяти лише у Західній Україні (Галичина і Волинь). У цей час радикали об'єдналися з залишками українських есерів і утворили Українську соціал-радикальну партію (УСРП) .До її складу, крім названих вище, увійшли окремі організації УСДРП.

У міжвоєнний період УСДРП продовжувала діяти в еміграції. Соціал-демократи відіграли значну роль у створенні емігрантських культурних центрів, зокрема, Українського соціологічного інституту, Українського вільного університету та Українського робітничого університету. Наближення Другої світової війни унеможливило діяльність УСДРП навіть в еміграції. На Празькій партійній конференції в 1938 році її діяльність була тимчасово припинена. Разом з тим, конференція вирішила при першій нагоді відновити діяльність соціал-демократичної партії в Україні та участь в Соціалістичному Інтернаціоналі за умови визнання ним незалежності України і відмежування від марксизму.

Після Другої світової війни в 1950 році на з'їзді в Ауґсбурзі (Німеччина) членами колишніх УСДРП, УСДП і УСРП була утворена Українська соціалістична партія (УСП). УСП відновила участь українських соціал-демократів у Соціалістичному Інтернаціоналі і працювала в ньому до 1976 року.

3. СДПУ(О) В ЦИФРАХ І ФАКТАХ

Сьогодні в Україні активно працюють Кримська Республіканська, 24 обласні, Київська та Севастопольська міські організації, 780 міських і районних організацій СДПУ(О) та понад 17 тисяч первинних партійних осередків. Це свідчить про те, що партія стала потужною політичною силою, здатною змагатися за владу, втілювати в життя ідеали Свободи, Справедливості і Солідарності.

Весь цей період продовжувалося зростання лав партії. За останні чотири роки партія збільшилася у чотири рази - з 85-ти тисяч у жовтні 1998-го до 353 тисяч у березні 2003 року. Наразі вона охоплює всі адміністративно-територіальні одиниці України.

Найбільшими за чисельністю є Закарпатська обласна партійна організація,