Регіональні напрямки й особливості геополітичної стратегії та зовнішньої політики України Центральна Європа та країни Балтії
За термінологією батьків-засновників геополітики, Україна належить до країн Балто-Чорноморського паска ("осі Європи"). Від них країн багато в чому залежить стабільність усієї Євро-Атлантичної системи. Вони сьогодні фактично визначають і будуть визначати стан і структуру європейської безпеки на десятиліття наперед. Це країни Балтії, Польща, Україна, Білорусь, Угорщина, Чехія, Словаччина, Румунія. Міцні стратегічні позиції і вплив цих країн, згідно з Х. Макіндером, дають можливості встановлення домінування над "Хартлендом" (тобто серцевиною Євразії) й усім світом.
Саме ці країни опинилися в центрі дискусії про розширення НАТО. Саме за ці країни ведеться сьогодні жорстка прихована боротьба між країнами Альянсу, насамперед США, і РФ (НАТО прийняла рішення про приєднання до Альянсу Польщі, Чехії та Угорщини. РФ встановила повне політичне та військове домінування в Білорусії. Доля інших країн поки що залишається невизначеною). Початок процесу приєднання до ЄС Польщі, Угорщини, Чехії був надзвичайно важливим "сигналом" Заходу для країн регіону, які не потрапили до першого "траншу" поширення НАТО.
Україна - ключова ланка Балто-Чорноморської осі. Це одностайно визнають і представники атлантизму, і прихильники євразійства. Проте географічне положення України на крайньому східному фланзі євроатлантичної цивілізації має не тільки плюси, а й мінуси. З одного боку, Україна має всі підстави вважатися наріжним каменем системи європейської безпеки. Міністр оборони Великої Британії М.Рифкінд свого часу не випадково наголошував на бажаності розширення НАТО до східних кордонів України. З другого боку, існує реальна небезпека (яку створює діяльність чи, правильніше сказати, бездіяльність правлячої еліти України) перетворення України в "сіру зону" між НАТО і РФ (Ташкентським пактом). Прискорена інтеграція України до Європи (саме до Європи та європейської культури, а не до європейських структур) є реальною й ефективною пересторогою цій небезпеці.
Інтенсивний розвиток співробітництва і кооперації з країнами ЦЄ і Балтії набуває вирішального значення для прискорення процесу європейської інтеграції, оскільки з цілої низки причин (насамперед економічних) Україна ще не готова бути повноцінним партнером західноєвропейських країн. Із свого боку країни Балтії і ЦЄ зацікавлені в розвитку взаємовідносин, і більше того, у всесторонній підтримці України, оскільки дуже добре розуміють, що збереження незалежної, демократичної України виключно важливе для їхньої власної національної безпеки і підтримки повнокров ного суверенітету. Цей фактор набув особливого значення після "падіння Мінська" та явної тенденції до "зростання політичної нестабільності в Москві".
Польща активно домагається ролі провідника інтересів України в новій Європі, відчуваючи, що ця роль, по-перше, значно прискорить її власне входження до європейської спільноти, по-друге, істотно підвищить вплив і авторитет обох країн на міжнародній арені. Як справедливо наголосив Лешек Бальцерович, Польщі в Європі нема чого робити без України, проте присутність у світі обох центральноєвро пейських країн значно підвищить вплив кожної.
Значною мірою це ж стосується і країн Балтії. Переглянувши свої "сепаратистські" погляди щодо інших країн пострадянського простору (щонайменше України) і реально оцінивши свої можливості й часові терміни приєднання до НАТО і ЄС, країни Балтії почали активно підтримувати ідею створення і в перспективі формалізації Балто-Чорноморського альянсу за участю Варшави й Києва. Зростаюча кооперація в політичній, економічній, комунікаційній і транспортній сферах об'єктивно відповідає національним інтересам усіх країн потенційного альянсу і може значно полегшити і прискорити процеси трансформації їхніх економік та інтеграції до європейських структур.
Суто економічні фактори теж є потужним стимулом розвитку взаємодії України з країнами ЦЄ, особливо з тими, хто стоїть у черзі вступу до ЄС на початку наступного століття. Чехія (прибуток на душу населення 55% від середнього в ЄС), Угорщина (37%), Словенія (59%), Польща (31%) вельми зацікавлені в розвитку економічного співробітництва з Україною як одним з найперспектив ніших ринків, вихід на який для їхніх товарів є значно легшим і доступнішим. Іншими пріоритетними для України країнами є Австрія і Хорватія.
Із свого боку, розвиваючи кооперацію з країнами ЦЄ і підтримав ши їхні прагнення до вступу до ЄС і НАТО, Україна може сподівати ся на прискорене отримання повноправного членства в ЦЄІ та CEFTA. Крім того, така кооперація і спільні кордони з новими країнами НАТО і ЄС чималою мірою сприятимуть безпеці самої України і стимулюватимуть процес її приєднання до цих структур.
Тісна й ефективна співпраця та кооперація з країнами ЦЄ є, таким чином, необхідними передумовами і важливим перехідним етапом входження України в європейський цивілізаційний простір.
Ситуація, що складається сьогодні в регіоні ЦЄ, є загалом сприятливою для такої співпраці та кооперації. Політичні еліти країн регіону впевнено поглиблюють і демократизують суспільно-політичні відносини та дотримуються курсу ринкових реформ. Економічна ситуація в регіоні залишається загалом стабільною, незважаючи на певні труднощі, пов'язані з реформуванням соціальної сфери суспільств і впровадженням норм соціально орієнтованої економіки.
Продовжується скорочення збройних сил, запроваджуються системи цивільного контролю над ними. У зовнішній політиці країни регіону сповідують відданість основоположним принципам ОБСЄ та іншим нормам добросусідських відносин.
Демократичній орієнтації країн ЦЄ значною мірою сприяє підтримка західних держав і міжнародних інституцій. Перспективи майбутньо го членства у таких організаціях, як НАТО та ЄС, змушують уряди країн дотримуватися вимог цих організацій щодо реформування всіх сфер життя на принципах, прийнятих у розвинених демократичних країнах.
З іншого боку, характерною ознакою ситуації є криза загальноре гіональних інтеграційних процесів. У зв'язку з цим можна згадати млявість діяльності Вишеградської групи, насторожене ставлення до української