ініціативи щодо створення зони безпеки в Центральній Європі тощо. Не дістає належної державної підтримки розвиток прикордонної кооперації. Провідні країни регіону концентрують основні політичні зусилля на західному інтеграційному напрямку, опікуючись процесами входження до НАТО та Європейського Союзу. І хоча Захід усіляко намагається досягти інтенсифікації регіонально го співробітництва, залучаючи країни ЦЄ до спільних проектів, наголошуючи на політичній важливості регіональної співпраці, це не спонукає їх започатковувати власні потужні політичні й економічні ініціативи.
У найближчій перспективі це може призвести до певної моральної ізоляції України, пріоритетність відносин з якою буде радше декларуватися, ніж отримуватиме значну матеріальну й інтелектуальну
підтримку. До того ж, під час переговорів про приєднання країн ЦЄ до Європейського Союзу, останній вимагатиме від претендентів кардинального посилення контролю (митного, візового тощо) на їхніх східних кордонах. Існує реальна, хоча й тимчасова, небезпека уповільнення (чи навіть скорочення) товарообігу та культурного обміну між країнами ЦЄ та Україною.
За цих умов ускладниться реалізація концепції європейської інтеграції України з використанням "центральноєвропейського плацдарму". І не лише тому, що пріоритети найближчих західних сусідів будуть зосереджені на інших напрямках, а й тому, що можливі "лобістські" зусилля, скажімо Польщі, щодо сприяння реалізації національних інтересів України не матимуть відповідної ваги та авторитетності серед членів євроспільноти.
Іншим негативним чинником, що перешкоджатиме активізації відносин України з країнами ЦЄ, є подальше поглиблення розриву в темпах та результативності реформаторських процесів. Перманентне відставання України від країн регіону здатне перетворитися на хронічне, внаслідок чого загалом зменшиться авторитет України як надійного та ефективного партнера.
Швидка адаптація країн ЦЄ до принципів і норм європейської спільноти ускладнить зближення України з цими державами, передусім в економічній сфері. Відсутність достатніх ресурсів унеможливить запровадження великих спільних проектів з фірмами/держава ми ЦЄ, перетворюючи Україну на другорядного партнера в реалізації регіональних ініціатив.
Динамічний розвиток держав ЦЄ при подальшому занепаді української економіки призведе й до того, що ділові кола сусідніх країн бачитимуть в Україні виключно ринок дешевої робочої сили та споживача, якого задовольняють низькоякісні дешеві товари їхнього виробництва.
Економічне відставання держави матиме негативний вплив на перспективи її політичного лідерства в регіоні. Слабка в економічному та суспільно-політичному відношенні Україна не зможе проводити активну й, головне, результативну зовнішню політику, спрямовану на реальне (а не декларативне) поглиблення регіональної інтеграції. Не кажучи вже про реалізацію таких, приміром, проектів, як представництво інтересів ЦЄ у Раді Безпеки ООН.
Політика України на центральноєвропейському напрямку повинна бути спрямована у першу чергу на подолання її ізольованості від європейських інтеграційних процесів, на запобігання надобуттю нею "других ролей" у стратегічних пріоритетах країн ЦЄ. При цьому слід спиратися на зацікавленість країн Центральної Європи у стабільності їхніх східних кордонів. В економічній сфері наголос слід було б зробити на сприянні реалізації спільних підприємницьких, виробничих проектів разом з країнами регіону. Можливі також і міждержавні проекти, спрямовані на розбудову транспортної інфраструктури, мереж зв'язку тощо. У рамках регіонального співробітниц тва нового імпульсу варто було б надати ідеї створення нових "Єврорегіонів" та розширення сфери діяльності існуючих міждержавних утворень (Карпатський Єврорегіон, Єврорегіон "Буг"). Значно більше уваги слід було б приділяти процесам культурного, інформаційного, освітнього обміну з країнами ЦЄ.
Україна та Білорусь. Договірно-правова база двосторонніх зв'язків України та Білорусі сьогодні налічує п'ять десятків договорів і угод, головний з яких - Договір про дружбу, добросусід ство і співробітництво. Українсько-білоруські відносини розвиваються по висхідній. Нарощуються обсяги товарообігу, плідними є стосунки в науково-технічній сфері, традиційно розвиваються культурні зв'язки тощо. Актуальним залишається питання реалізації договорів про державний кордон, про співробітництво прикордон них областей. Необхідно вирішувати питання міждержавних боргових зобов'язань, визнання прав власності. За підсумками зустрічей української та білоруської делегацій на чолі з президентами Л.Кучмою і О.Лукашенком у 1997-1998 рр. підписано низку україно-біло руських документів, зокрема, Міждержавну програму довгостроко вого економічного співробітництва двох країн на 19982000рр., а також відзначено готовність розвивати співробітництво в сфері виробничої кооперації, стимулювати здійснення спільних інвестицій них проектів і створення білорусько-українських фінансово-промис лових груп. Важливим для обох сторін є питання мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Розвивається співробітництво з Білоруссю в питаннях кордону. Довжина білорусько-українського кордону становить 953 км, на яких діє 30 пропускних пунктів. Дестабілізуючими факторами на кордоні є активне прагнення нелегальних мігрантів використати території України й Білорусі для проїзду в країни Центральної та Західної Європи, загострення криміногенної ситуації у прикордонних областях України, зростання потоку громадян через кордон СНД з торговельно-спекулятивними цілями. Білорусь особливо зацікавлена в співробітництві в галузі транспорту, зокрема у зв'язку з необхідністю відновлення річкових перевезень і вантажопотоків на Чорноморському напрямку з наступним використан ням українських портів.