Стратегічні цілі зовнішньої політики України є похідними базових національних інтересів і геополітичних пріоритетів.

Основним базовим національним інтересом, геополітичним пріоритетом і стратегічним завданням зовнішньополітичного курсу України є її виживання і розвиток як незалежної суверенної держави сучасного світу за умов збереження її національних цінностей, захисту економічного та політичного суверенітету, власної соціально-культурної ідентичності. Цей інтерес сьогодні стає загальновизнаним як серед правлячої еліти, так і в масовій свідомості. Його реалізація є головною передумовою забезпечення добробуту, безпеки, соціального і культурного розвитку всіх громадян України.

Зміцнення державного суверенітету України в зовнішньополі тичній площині означає реальне її повернення у світовий цивілізаційний простір як повноцінного й активного суб'єкта геополітики.

Це, зокрема, передбачає формування й активне втілення в життя суверенного зовнішньополітичного курсу, заснованого на національ них інтересах і пріоритетах, рішучу протидію неконтрольованому іноземному економічному, інформаційному, культурному та політично му проникненню в цілісний простір держави. Неприпустимою є поява будь-яких форм "критичної" залежності України від інших держав. Тому потрібно блокувати всіма можливими засобами експансіоністські інтенції світових і регіональних потуг з метою встановлення їх домінування в нашій країні.

Збереження та зміцнення державного суверенітету не означає самоізоляції країни від міжнародного співтовариства, а навпаки - створює спиятливі передумови для динамічного розвитку її відносин зі світом згідно із загальновизнаними нормами міжнародного права та власним розумінням своїх національних інтересів, на засадах взаємовигідного співробітництва і безпеки.

Основні життєво важливі пріоритети геополітичної стратегії України:

1. Відродження європейської ідентичності . Інтеграція до європейських і євроатлантичних політичних структур, посилення економічного й політичного потенціалу і "дієспроможності" України в широкому розумінні цього терміна за рахунок прискорення внутрішнього розвитку та участі в європейських структурах безпеки, укладання двосторонніх і багатосторонніх договорів, отримання відповідних гарантій безпеки тощо; пріоритетна орієнтація на інтеграцію до Європейського Союзу і Західно-Європейського Союзу, поглиблення спеціального партнерства з НАТО, курс на приєднання як перший крок до політичних структур цієї організації, яка є наріжним каменем структури європейської безпеки. Інтеграція України до європейських структур повинна супроводжуватись реалізацією широкої програми заходів з метою якнайшвидшого входження в європейський соціокультурний простір, а також відкритістю країни не тільки до економічних, але й до культурних та інформаційних інвестицій, що передбачає цілеспрямоване формування в масовій свідомості універсальних євроатлантичних цінностей і соціо-культурних орієнтацій.

2. Політика активного нейтралітету . Найбільш раціональною та ефективною щодо реалізації власних національних інтересів політикою України є послідовна імплементація в життя стратегії "активного нейтралітету" , який на відміну від політики "самопрого лошеного нейтралітету" (що має здебільшого пасивний характер) передбачає статус, подібний до такого, що його має Швеція у відносинах з європейськими структурами безпеки. За такої стратегії формально нейтральна Україна поступово і планомірно підвищить рівень своєї кооперації з НАТО в рамках Ради євроатлантичного партнерства, програми "Партнерство заради миру" і відносин "особливого партнерства".

Україні важливо активізувати дипломатичні зусилля з метою сформувати на Заході стійкі переконання в тому, що відсутність можливості безпосередньо увійти до НАТО здатна завдати чималої політичної шкоди нашій державі й у перспективі може підірвати тут реформаторський процес. На думку авторів, Північноатлантичному Альянсу після оголошення прийому нових членів (Польща, Угорщина, Чехія) мало б сенс відкрито визначити можливих кандидатів "другої хвилі", зокрема з-поміж країн Центральної Європи, що в тій чи іншій формі висловлюють таке бажання.

Необхідно сприяти активізації зовнішньополітичного мислення політичних еліт країн - членів НАТО в напрямку грунтовнішого аналізу труднощів і перешкод, що виникають у зв'язку з можливою перспективою членства країн Центральної Європи (включаючи Україну) в Альянсі. Має бути враховано, що поодинці ці країни можуть не справитися з вирішенням численних проблем, що постають перед ними на цьому шляху, а отже, держави НАТО могли б ужити важливі превентивні заходи з метою вироблення особливих стратегічних курсів щодо кожної країни - потенційного члена Альянсу.

3. Зміцнення і розвиток стратегічного партнерства із США. Сьогодні ця країна - єдина у світі наддержава, яка реально здатна здійснювати і здійснює багатосторонній прямий і непрямий вплив на Україну. США стають головним чинником і гарантом процесів інтеграції України до євроатлантичної спільноти. Стратегічне партнерство із США має стати головним пріоритетом зовнішньої політики України.Завдяки унікальним можливостям і ролі США це не тільки не буде суперечити генеральній лінії України на сильну регіональну політику, а й сприятиме їй. Рівень та інтенсивність співробітництва України із США та державами Західної Європи є інтегральним показником наявності чи відсутності в Україні політичної волі продовжувати курс на європейську інтеграцію, проводити економічні й політичні реформи, впроваджувати в життя демократичні норми та принципи.

4. Розвиток рівноправних і взаємовигідних відносин з Російською Федерацією. Принципово помилковими є спроби розглядати відносини з РФ як полярну альтернативу: або співдружність, політична й економічна кооперація, або конфронтація і конкуренція. Більш правильним є підхід до вищезгаданих відносин як до складного багатовимірного комплексу, що має як сфери співробітництва, так і, водночас, сфери конкуренції чи навіть прямої конфронтації (зовсім не обов'язково військової).

Зважаючи на існування цих сфер кооперації і конфронтації в найрізноманітніших галузях міжнародних стосунків, і повинна будуватися політика України щодо РФ. Це - політика взаємовідносин двох рівноправних суверенних держав, які на основі норм міжнародного права намагаються по можливості розширювати сфери співробітниц тва і звужувати сфери конфронтації, при цьому усвідомлюючи, що останні завжди будуть існувати в тій чи іншій формі.

Обидві держави проводять власну внутрішню і зовнішню політику, обирають статус нейтральності чи