Українські ЗМІ напередодні передвиборчої кампанії
Як відзначає низка аналітиків, сьогоднішню ситуацію на українському “інформаційному просторі” можна назвати останнім переділом сфер впливу на засоби масової інформації перед президентською передвиборчою кампанією. Це відбувається як на рівні центральних, так і на рівні регіональних ЗМІ. У зв’язку з цим є підстави говорити про те, що більшість політичних сил, які беруть участь у виборах-99, вже визначили свою стратегію щодо взаємодії із засобами масової інформації. Вже розроблено більшість правил та технологій застосування ЗМІ в передвиборчій боротьбі. Саме тому сьогодні посилений інтерес викликають ті особливості ставлення виборців до вітчизняних засобів масової інформації, які й “формують” ці технології.
Ця стаття базується на даних опитувань Українського інституту соціальних досліджень, які проводилися по репрезентативних всеукраїнських вибірках з вересня 1997 по червень 1998 року, і результати яких представлені в Інформаційному бюлетені Інституту1.
Перш ніж перейти до результатів опитувань стосовно ЗМІ, необхідно визначити деякі аспекти ставлення населення до засобів масової інформації. Одним з таких аспектів є те, що, за даними експертних досліджень, постійно зростають інформаційні потреби населення України та, загалом, підвищується роль ЗМІ в житті суспільства. Це можна пояснити тим, що за останні 5-6 років відчутно скоротилася участь держави у сфері формування соціальних зразків і відповідної ідентичності за допомогою ідеологічного пресингу. Нині ця функція перейшла у відання засобів масової інформації. Саме вони стали чи не основним агентом соціалізації. Через цей канал відбувається насичування ідентифікаційного простору змістовними, ціннісними та нормативними зразками масової культури2.
Однак, попри зростання ролі ЗМІ в суспільному житті, у вітчизняному комунікативному просторі ще не виробився універсальний комплекс норм, цінностей, настанов, який би обумовлював правила функціонування цього простору. На сьогодні тут радше домінують партикуляристські та утилітарні регуляторні механізми (орієнтація на обов’язки щодо “своїх” тощо). Згідно з цим, вітчизняну систему масових комунікацій можна радше віднести до так званих “гемейншафтних” (в термінології Ф.Тенніса) систем3, де рівень непередбачуваності результатів її роботи досить високий.
Отже, більшість соціологічних досліджень свідчить, що ЗМІ сьогодні користуються значно вищим рівнем довіри, ніж інші соціальні (у тому числі владні) інститути. Так, згідно з опитуваннями Інституту соціальних досліджень, проведеними у вересні 1997 — червні 1998 року, це зазначило більше половини респондентів загальноукраїнської вибірки. За даними дослідження, серед різних типів ЗМІ за рівнем довіри лідирує телебачення. Про це заявили 62,5% респондентів у грудні та 53,1% — у червні. Дещо нижчі оцінки отримали преса та радіомовлення. Зокрема, періодичним виданням у грудні довіряло 58,9% респондентів, а в червні — 47,2%. Відповідні оцінки щодо радіомовлення склали 57,7% та 49,6%.
Наступною особливістю громадської думки у ставленні до ЗМІ стало те, що попри високу довіру до засобів масової інформації, рівень цієї довіри під час опитувань досить відчутно знижувався. Та справжній обвал (на 6-7%) довіри респондентів стався у лютому — березні. Передусім це стосується преси. За період з грудня 1997 по червень 1998 року кількість респондентів, що довіряє цьому соціальному інститутові, скоротилася майже на 12%. Слід також зазначити таке: якщо у ставленні до телебачення та радіомовлення динаміка зниження довіри після березня 1998 року відчутно уповільнилася, то щодо преси цього не сталося.
Загалом це можна пов’язати з досить упередженою позицією деяких періодичних видань під час передвиборчої кампанії 1998 року. Адже більшість газет відійшла від ролі “незалежного спостерігача” та активно брала участь у тих або інших передвиборчих заходах. Складається враження, що одним із головних чинників зниження довіри як до різних видів регіональних, так і до центральних ЗМІ стала значна кількість відверто “замовних” матеріалів, а також розповсюдження інформації про залежність ЗМІ від тих або інших політичних кіл. Це доповнюється низкою судових справ щодо таких періодичних видань, як “Україна молода”, “Киевские ведомости” та закриттям ряду інших.
До певної міри цією ж причиною можна пояснити і зниження довіри до телебачення. Як свідчать результати опитувань, кількість респондентів, що заявили про повну чи часткову довіру до цього виду ЗМІ, за згаданий період скоротилася на 9%. На 6% збільшилась кількість респондентів, які “повністю не довіряли” телебаченню. До речі, як прояв незадоволення діяльністю ЗМІ, їх заангажованістю можна трактувати збільшення (в середньому на 5-6%) кількості респондентів, які взагалі не можуть визначити свого ставлення до цього соціального інституту.
Як свідчать дані опитувань, дедалі важливішу роль для респондентів починає відігравати радіомовлення як засіб передачі неупередженої інформації. Так, у червні 1998 року дещо більше респондентів висловили свою довіру саме до цього типу ЗМІ, ніж до преси. Водночас, з грудня 1997 року зниження довіри до радіомовлення відбувалося більш повільно, ніж до телебачення та преси.
Аналізуючи соціально-демографічні особливості тих респондентів, які довіряють ЗМІ, можна виокремити декілька тенденцій. Передусім слід зазначити, що пресі, телебаченню та радіомовленню довіряють різні типи аудиторій.
Як свідчать опитування, періодичні видання та телебачення найбільшою довірою користуються серед респондентів — мешканців сіл. Є свідчення, що частіше таким інформаційним джерелам довіряють респонденти з більш низьким рівнем освіти. Серед них багато кваліфікованих робітників, колгоспників.
На противагу цьому респонденти, що довіряють радіомовленню, характеризуються більш високим рівнем освіти. Серед них більшість становлять спеціалісти, службовці, студенти. Згідно з опитуваннями, радіомовлення частіше користується довірою мешканців великих міст. Водночас, як свідчать дані досліджень, в аудиторії цього типу