У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


інших держав, можуть обернутися такі рецепти запобігання політичним конфліктам і досягнення стабільності, як перенесення або навіть скасування виборів, розпуск опозиційного парламенту, встановлення “демократичної диктатури” або режиму особистої влади в ім’я “порядку і боротьби зі злочинністю та мафією”. 
       Для досягнення компромісів і згоди в суспільстві, поряд з використанням всього відомого арсеналу вирішення політичних конфліктів, необхідна їхня юридизація3. Йдеться, передусім, про вирішення конфліктів в рамках конституційно-правових норм і через судово-правові інститути і процедури. Це, в свою чергу, вимагає дотримання конституційного балансу виконавчої, законодавчої та судової гілок влади. 
       У масштабі суспільства зміст механізмів вирішення конфліктів великою мірою залежить від домінування традиційної політичної культури, наявності авторитарного лідера або демократичних структур. 
       Традиції політичної культури визначають моделі поведінки в конфлікті, способи вирішення конфліктів, передбачають їхні суспільні результати. При цьому однозначно віддається перевага авторитетам, нормам, звичаям, принципам, соціальному і політичному статусу конфліктуючих суб’єктів. Норми, традиції, звичаї мають при цьому вирішальне і беззаперечне значення. Елементи традиційної політичної культури зберігаються і в сучасних суспільствах. Однак в умовах сучасних соціально-політичних конфліктів вони не мають домінуючого значення, радше другорядне. 
       Вирішення політичних конфліктів у суспільстві через авторитарного лідера пов’язане з переважанням форм насильства і тиску, передусім з боку пануючих груп, прошарків населення. Але тиск спричиняє громадянський опір, що може виявлятися в різноманітних формах: приховане незадоволення, непоступливість і прихована або явна протидія. У подібних умовах будь-яке реформування можливе тільки із застосуванням силових методів, через злам опору частини населення. А це призводить до відкритої політичної конфронтації. 
       Протягом тривалого періоду історії людства ядро політичних конфліктів складала боротьба за розподіл і перерозподіл благ і ресурсів, що були вкрай обмежені, за соціально-політичну й економічну справедливість і рівність, за права і свободи людини. І лише з появою ліберальної демократії та правової держави, з формуванням індустріального суспільства з його матеріальним благополуччям, для більшості населення центр політичних конфліктів в розвинених країнах починає переміщуватись у сферу боротьби за якість і стиль життя, за захист довкілля, за соціокультурну й етноконфесійну багатоманітність і автономію. 
       На жаль, ситуація в Україні залишається складною в усіх сферах суспільного життя, але перш за все — в політичній та економічній. Незважаючи на зусилля уряду, недоплата в бюджет України на жовтень 1998 р. становить 8,2 млрд гривень. Заборгованість по заробітній платі в бюджетній сфері складає близько 3 млрд гривень, у виробничій сфері — 3,5 млрд. Зростає безробіття: існують різні оцінки, але реальна цифра становить близько 1,2 млн чоловік; на одне робоче місце претендують до 18 чоловік4. 
       Специфіка політичних процесів і виборчої кампанії 1998-1999 рр. полягає в тому, що вони розвиваються на тлі швидкого і сталого падіння життєвого рівня основних соціальних верств населення. Одна з найважливіших проблем, пов’язаних з великими конфліктами, полягає в надзвичайно високій поляризації суспільства, викликаній помітною нерівністю прибутків. Логіка ринкових реформ породжує структурне безробіття і бідність, словом — появу абсолютно беззахисних верств населення. Відбувається вимивання середнього класу за рахунок збіднілих найбільш соціально значущих його прошарків — науково-технічної інтелігенції, вчителів, лікарів, висококваліфікованих робітників, тобто тих, хто визначає інтелектуальне обличчя нації й її можливості у сфері науково-технічного прогресу. У широких верств населення країни зникає впевненість у завтрашньому дні. 
       Загальне неблагополуччя виявляється, передусім, в тому, що радикальні демократичні реформи здійснюються вкрай мляво, поволі і суперечливо. До того ж вони не забезпечені чіткою довгостроковою або середньостроковою програмою. Ані президентські структури, ані уряд, ані парламент чітко не формулюють і не обгрунтовують, як і в якому напрямку розвивається українське суспільство, які механізми при цьому діють, які способи поведінки їм відповідають. Все запропоноване суспільству — це лише декларації про демократію і ринкову економіку, що нагадують нову міфотворчість. У цьому зв’язку складається стійке враження, що політична еліта навмисне ухиляється від чіткого оприлюднення своїх позицій і намагається експлуатувати цінності демократії, справедливості, свободи, невід’ємних людських прав і т.п., привабливі для всіх верств населення гасла, щоб під їхнім прикриттям реалізувати свої вузькі корпоративні інтереси. Завдяки цьому вона сприяє парадоксальному і разом з тим природному результату: для дедалі більш значної частини населення цінності демократичних реформ перетворюються на негативні символи. 
       Особливе незадоволення викликає слабка репрезентація в рішеннях, які приймаються владою, політичних інтересів основних соціальних груп, що ускладнює їхній зворотний зв’язок з владними структурами і можливість впливати на політичний процес. Населення переконане, що влада в країні належить фактично замкнутому елітарному колу осіб, на діяльність яких практично неможливо впливати. Найбільш тривожний момент, що свідчить про наростання негативних тенденцій у функціонуванні державної влади, полягає в тому, що представники чиновницького апарату все більше відчувають свою корпоративну самоцінність і починають домінувати як соціальна опора і провідник здійснюваних політичних рішень і дій. Розбещення владного апарату, чиновницько-номенклатурного прошарку все більше посилює відчуження між владними структурами і суспільством. 
       Важливою причиною політичних конфліктів в Україні є прискорена модернізація згори, породжені нею кризи, які підірвали у свідомості частини населення легітимність державно-правових інститутів, та й самої політичної системи. Про це, зокрема, свідчить низький престиж органів всіх трьох гілок влади, переважної більшості політичних лідерів і державних діячів. 
       Для України в останні роки додаткові труднощі в пошуках політичного компромісу і згоди створює поєднання загострення “суто” політичних конфліктів з політизацією економічних, трудових, соціальних та інших конфліктів. Внаслідок цього відбувається підсилення внутрішнього суспільного розбрату, зумовлене
Сторінки: 1 2 3