Реферат - Людина у політичному житті: онтологічні аспекти
15

джерела енерґетики суспільного розвитку і не лише вивести Україну з кризи, а й розв'язати завдання утвердження її як незалежної демократичної, правової, соціальної держави, формування громадянського суспільства, які ґарантують реалізацію прав, свобод і можливостей окремої людини.
     Перехід до політекономії нового, інтенсивного, товарного типу, на базі спільного пан'європейського та загальносвітового простору, який виник після Уруґвайського раунду переговорів по ҐАТТ/СОТ та конвенції Ломе та неухильно розширюється; спільного ринку як нової всеохоплюючої системи координат; механізму стиковки людських потреб і діяльностей, призводить до формування нових, невидимих, безособово-речових, формалізованих, «договірних» зв'язків і залежностей, які руйнують стару соціальну структуру суспільства.
     Так зване «громадянське» суспільство розпочинається із знищення різноманітних місцевих перегородок і «розґерметизації» кордонів між класами, суспільними стратами і соціальними групами, які базуються насамперед на власності. А це породжує об'єктивні процеси різноманітних соціальних переміщень, що впливає на соціальний статус індивіда, робить його рухливим, і, що особливо значуще, — спроможним і змушеним брати участь у процесах соціальної та політичної мобілізації. Світ людей нового часу, їхнє буття докорінно змінюються, долаючи неповноцінно-нерівноправну корпоративність і відособленість, широко розсуваючи свої соціальні і територіальні параметри до загальних громадянських і загальнонаціональних меж (останнє — тією мірою, в якій природним інструментом, вектором і водночас обмежувачем соціальної комунікації виступає рідна мова).
     Усе виразніше в якості самостійних суб'єктів починають виступати не корпоративні, а окремі вільні індивіди-власники.
     Психолоґію колективізму з її суб'єктною підлеглістю, підконтрольністю індивіда колективові — звідси слабка ініціативність і відповідальність першого — установками та очікуваннями солідарної підтримки і соціального утриманства змінює психолоґія самостійної, самодіяльної, потенційно необмеженої у своїй самореалізації індивідуальності з її потужною енерґетикою особистої незалежності і громадянської свободи і разом з тим із зумовленими необхідністю покладатися тільки на самого себе гідністю, відповідальністю, ініціативою і обов'язком. Така перебудова буття, суспільного ладу і особистості викликає розбалансованість, деструкцію попередньої, жорстко відлагодженої системи, з мінімумом ступенів свободи, реґуляції поведінки індивіда, його взаємовідносин з соціумом, звідси — стихія нестабільності, то-тального соціального дисбалансу.
     В результаті суспільство відчуває подвійну потребу:
   а) вироблення нової державно-правової системи реґулювання відносин соціуму і людини, побудованої на принципах правової держави з чіткою системою ґарантій громадянських прав і свобод особи; і
   б) формування нового механізму самореґуляції, самоконтролю поведінки людини.
     Суспільна наука, оговтавшись після тотальної дискредитації, сьогодні, в умовах дискомфорту, поступово виходить на рубіж свого покликання: з'ясування того, в якій точці соціально-історичного простору перебуває нині наше суспільство. Контекст цього аналізу, його вихідні посилання задані тривіально: з точки зору формування ринкової економіки, демократичної політичної системи і життєздатної державності.
     Якщо ж вдатися до аналізу того, що відбувається в Україні, то побачимо невтішну картину «вестернізації», яка в уяві «достойників» і «провідників» з діаспори ототожнюється з сучасністю і навіть з цивілізацією! Але «так, як там» ще не означає «так, як слід». Автори подібних новацій припустилися методолоґічної помилки, оскільки вони виходили з універсальних уявлень про закони історії, які в тій чи іншій іпостасі, але діють скрізь17; з телеолоґічних уявлень про стадії і мету історії (те, що К.Поппер розвінчав під іронічною назвою «історицизм»); з детерміністського уявлення про механізми розвитку; тобто кореляція припустима, але в рамках заданості (як відомо, ще М.Вебер спростував тезу про абсолютну детермінованість суспільного життя: вона не заперечується, а «співіснує» з інваріантністю, ймовірністю та випадковістю).
     Отже, світ політичного — це сфера можливостей, наслідки яких мають значну частку невідомості. Тому одна думка, одне твердження не можуть бути остаточними, скоріше — наближення до істини визначається збільшенням оцінок, думок за однакових умов. І тут дається взнаки важлива особливість політичного — його діалоґічність, а точніше — політолоґічність; у політичній сфері вдало (успішно з токи зору наведеної вище парадиґми) може діяти лише той, хто готовий слухати іншого, а не лише себе, і в разі зіткнення думок узгоджувати своє судження, ставати на точку зору опонента, а відтак переводити дебати на мову про загальне, ціле, суспільне, що й є світом політичного, який виступає як взаємозв'язок різних факторів суспільного життя. І за всієї багатозначності поняття політичного, з точки зору онтолоґії можна твердити, що мова має йти про особливу сферу життєдіяльності людей, яка пов'язана з владними відносинами, тими інститутами, принципами, нормами і т.п., які покликані ґарантувати життєдіяльність тієї чи іншої спільноти людей, реалізацію їх консолідованої волі, інтересів і потреб. Це також сфера, де люди, які не наділені владою, можуть відстоювати свої інтереси через вираз довіри чи недовіри тим, хто при владі. Нарешті, політичне життя — це безперервний процес діяльності множини людських індивідів, які, утворюючи різнорідні об'єднання, групи тощо, спрямовують свої кооперовані зусилля на вирішення всіляких політичних завдань за допомогою персоніфікованих політичних засобів.
     Прямо, безпосередньо політика не зв'язана ні з істиною, ні з ідеалом. Головний об'єкт її устремлінь — суб'єктивні (стосовно до рівнів суб'єктивності) інтереси. Її найвагомішою передумовою виступає фактор обмеженості ресурсів — тобто сукупності засобів, джерел, можливостей, які використовуються в реґуляції міжіндивідуальної взаємодії, соціальної адаптації. Вона рухається у силовому полі стратеґм cui bono, cui pro-dest, cuique sum. Їй властива двостороння симетрія, яка поділяє політосферу на владно-офіційну і опозиційну частини.
     Одним з важливих онтолоґічних аспектів розгляду теми «людина і політика» є звернення до загального взаємозв'язку життєвих переконань, звичних, виправданих норм поведінки, які виступають основою для спільного суспільного життя людей. Греки називали його etws; він

---

Сторінки: 1 2 3 4 5