Межі раціонального та ірраціонального в політичному ідеалі

     Пошук ідеалу сміливо можна назвати однією з «вічних» проблем людського буття. Здатність до формування ідеалів є, власне, однією з родових ознак людини, яка не може керуватися лише прагматикою. В процесі своєї життєдіяльності людина пов'язана не тільки з минулим, але і з майбутнім, а тому змушена спиратися на ті чи інші ідеали. Але сьогодні ця «вічна» проблема стає нагальною не тільки для окремого індивіда, але і для всього українського суспільства, котре має потребу в ідеалі як путівникові, постійно переосмислюючи різні концепції кращої, насамперед, політичної «облаштованості» суспільства. Без відповідного ідеалу суспільство не може створювати свого власного буття: невідомі резерви і джерела суспільного самовідтворення, шляхи і напрямки колективної творчості. Та й інтегральна оцінка перспектив розвитку суспільства відбувається саме за допомогою ідеалів, що акумулюють у собі політичні інтереси різноманітних індивідів, соціальних груп населення, бо політичний ідеал - це «ціннісно-світоглядне відображення та впорядкування соціально-політичних реалій у вигляді мети, образів, уявлень про майбутнє; взірець досконалості, котрий виступає для суб'єктів політики й широких верств населення моделлю бажаного, критерієм оцінки дійсності з позицій віддаленої мети»1.
     Тому пошук політичного ідеалу, можливо, навіть політичної утопії, без якої не може існувати людство, був притаманний будь-якому суспільству. Але характерним при цьому є те, що і «Ідеальна держава» Платона, і «Град Божий» Августина, і «царство розуму» просвітителів, і «побудова комунізму» М.Хрущова, і «перебудова» М.Горбачова, і десятки інших політичних ідеалів так і не були втілені у дійсність. Ідеали з'являлися і знову зникали, але, незважаючи на це, людство продовжує із гідною подиву впертістю створювати все нові і нові політичні ідеали. Очевидно, що суть діалектичного осмислення самого політичного ідеалу складається, насамперед, з осмислення внутрішньої суперечливості його природи. З одного боку, він завжди перебуває у певному розладі з дійсністю, з іншого боку - сама дійсність викликає ідеал до життя, формує його конкретний образ2. Але зміст ідеалу і його якісне наповнення завжди має тимчасовий і конкретний характер.
     Це ставить, на наш погляд, цікаву проблему, пов'язану з визначенням меж існування політичного ідеалу. Які фактори впливають на існування того або іншого ідеалу в політичній свідомості? Чи можна з тією або іншою мірою визначеності констатувати і формалізувати його початкові і кінцеві стадії, або ж він, як фантазія і мрія, дійсно меж не має?
     Визначеність межі завжди дозволяє скласти точне уявлення про місце в просторі будь-чого: світу в цілому, меж страждань, меж влади, меж екологічної недбалості, меж знання, меж дозволеного тощо. Та й існування людського суспільства завжди протікає в межах, визначених характером епохи, цивілізації або культури, рівнем розвитку його продуктивних сил, політичним устроєм і т. ін.
     Показовим є і те, що всі види діяльності, як матеріальної так і духовної, безпосередньо пов'язані з постійною боротьбою за чи проти існування тих або інших меж. Отже, можна вважати, що принцип граничності стосується і функціонування політичного ідеалу у політичній свідомості, а ще точніше - у політичному просторі. Сутність останнього найкраще, на наш погляд, визначена в політологічній енциклопедичній літературі. Більше того, у даному визначенні побічно позначені і межі функціонування політичного ідеалу в такий спосіб: «Політичний простір - це сфера дії політики, влади, політичних організацій, ідей, теорій, процесів. Політичний простір складає частину більш загальної системи діалогічних соціальних просторів - економічних, ідеологічних, культурних, правових. Просторова довжина політичних процесів припускає фізичну, територіальну зміну. Політичний простір має і більш змістовний вимір - функціональний, його межа окреслює межі дії політики - політичного впливу, зони поширення влади, довіри лідеру, сфери впливу, авторитету політичної установи тощо. Там, де політичний простір перестає бути живою, насиченою думкою, дією, подіями, сферою і починається зона, де так чи інакше політика перестає діяти, там і пролягає його справжня межа. Вона може не збігатися з офіційними адміністративно-політичними межами, і навіть узагалі не мати з ними нічого спільного. Простір - своєрідний матеріальний ресурс політики, від розширення і насичення того або іншого простору політики і влади залежить підсумок відповідних політичних процесів»3. І ще більш конкретно: «Політичний простір - реальна довжина території, на яку поширюється історично обумовлене політичне життя, або здійснюється політичний вплив»4.
     Проте межа, стосовно політичного ідеалу, означає не стільки завершення процесу його функціонування взагалі, скільки межу можливості його функціонування на певному етапі, зокрема, в залежності від певних причин. Але цілком очевидно, що навіть раз зафіксований в історії той або інший політичний ідеал, що отримав свою автономність, а тим більше відносно «матеріалізований», вже забезпечив собі право на існування в суспільній свідомості. Справа в тім, що ми завжди пов'язані з минулим. Воно побічно диктує формальні і неформальні правила приписування того або іншого значення ідеалу, опосередкованому через його реалізацію в політичному досвіді.
     Це формує й окреслює пізнавальні мотиви конкретного індивіда, дає можливість приймати рішення у невизначених ситуаціях, допомагає осмислювати спостереження і «авторитетний досвід» процесу реалізації того або іншого ідеалу. Крім того, кожне суспільство має у своєму розпорядженні власні способи соціальної трансляції, що відрізняються, окрім усього іншого, більшою або меншою роллю усного слова, більшою або меншою роллю письма, більшою або меншою доступністю її для членів різноманітних груп суспільства тощо5. У цьому разі політичний ідеал піддається процедурі фіксації