Еволюція ядерної політики і стратегії Франції - найголовнішими та взаємодіючими засобами зовнішньополітичної стратегії Франції...

Реферат - Еволюція ядерної політики і стратегії Франції

найголовнішими та взаємодіючими засобами зовнішньополітичної стратегії Франції. Голлістську концепцію величі Франції було замінено гаслом “впливу”, проголошеним 31 грудня 1975 р.: “Враховуючи сучасні розміри території Франції та відсутність загроз, нашій країні більше відповідає термін “вплив”.
       Підхід В.Жискар д’Естена до оцінки ролі ядерної зброї істотно відрізнявся від поглядів Ш. де Голля та Ж.Помпіду — прихильників тези про те, що ядерна зброя стимулює національну своєрідність ядерних держав. На відміну від своїх попередників новий президент Франції відзначав, що ядерна зброя прискорює прагнення держав до єдності на міжнародній арені та закликав до переходу до “всесвітньої політики примирення”.
       Зовнішньополітична лінія Франції другої половини 70-х рр. характеризується об’єднанням принципу національної незалежності з тезою про взаємозалежність держав світу в оборонній та економічній галузях. Свій підхід до ядерної проблеми В.Жискар д’Естен сформулював у своєрідній політиці “мондалізму”, яка проявилась у зміцненні “атлантичного” та “європейського” напрямів зовнішньої політики Франції і характеризувалась прагненням нормалізувати взаємовідносини з США та НАТО, а також активізувати політичне об’єднання Західної Європи.
       Своєрідним поштовхом до еволюції французьких стратегічних настанов у військовій галузі стало підписання у 1974 р. Оттавської Декларації про “атлантичні взаємини”. За ініціативою Франції у Декларації було дано високу оцінку ролі самостійних французьких сил ядерного стримування. Цим заходом був затверджений взаємозв’язок ядерних сил США, Великобританії та Франції, що спричинило еволюцію ядерної політики Франції. З 1976 р. відбувається відхід французької офіційної ядерної стратегії до концепції “гнучкого реагування” та концепції ведення сучасної війни. В Парижі з прихильністю зустріли концепцію “обмеженої стратегічної війни” Дж.Шліссінджера. Але нова корекція стратегічних настанов викликала боротьбу між голлістами, традиціоналістами та релятивістами.
       Традиціоналісти закликали до створення більш сучасного ядерного арсеналу Франції, який зміг би завдавати більш відчутних ударів у відповідь.
       В основу поглядів релятивістів були покладені ідеї генерала А.Бофра, який стверджував, що високий рівень стабільності ядерної зброї “стримування” призводить до зменшення рівня контролю над іншими формами конфліктів, внаслідок чого національна оборона не зможе зосереджуватись лише на ядерному “стриманні”. Тому А.Бофр пропонував створити другий ешелон “стримування” — тактичну ядерну зброю.
       У середині 70-х рр. відбувається остаточний розрив з деголлівською стратегією “абсолютного стримування” на користь тези про “відносне стримування і ядерні дії”. Вона була обнародувана під час виступів В.Жискар д’Естена та Гі Мері у Вищому інституті досліджень національної оборони 13 березня та 1 червня 1976 р. і суттєво відрізнялась від настанов Ш. де Голля.
       По-перше, у ядерній галузі остаточно відмовились від принципу “все або нічого” на користь політики поетапного “стримування”. Важливим фактором проголошувались тактичні ядерні сили, що підвищують якість “стримування”. В.Жискар д’Естен підкреслював, що тактична ядерна зброя — не лише засіб стримування, але й високоефективна бойова зброя.
       По-друге, на перше місце виходила стратегія підготовки та ведення бою. Оборона планувалась таким чином, аби дати бій польовим військам. Це свідчить про те, що концепція “не ведення битви” Ш. де Голля при В. Жискар д’Естені доповнюється “концепцією ведення класичного бою”.
       По-третє, відбувся повний розрив з тезою про “абсолютне стримування” та тезою про “національний санктуарій”, згідно з якою володіння Францією ядерною зброєю призводить до радикального розриву між “санктуа-ризованим” французьким простором та сусідніми країнами11.
       В.Жискар д‘Естен стверджував протилежне: в разі конфлікту у Європі буде лише один загальний “простір конфлікту”, до якого належатиме й територія Франції. Це зумовило напрям еволюції військово-стратегічних настанов у бік їх більшого узгодження з натовською доктриною “оборони на передових рубежах”. Таким чином, підводилась база під військове співробітництво Франції з НАТО та західноєвропейськими союзниками поза цією організацією. Еволюція французьких офіційних військово-стратегічних підходів набула досить суперечливого характеру: декларуючи свою прихильність голлізму, офіційні кола Франції взяли курс на нівелювання її головних “пуристських” начал. В рамках військової програми на 1977-1982 рр. на базі тези про “відносність ядерного стримування” та “ядерних дій” здійснюються практичні заходи переходу від концепції “все або нічого” до менш радикальної — “стримування на всіх рівнях”. Якщо в рамках першої доктрини стратегія “удару по містах” передбачала використання стратегічних ядерних сил у відповідь на будь-яку агресію проти Франції, то у другий половині 70-х рр. неодноразово підкреслювалось, що СЯС зможуть бути відповіддю лише на ядерний напад на французьку територію. Таким чином, було взято курс на збільшення різноманітності засобів стримування.
       Важливим компонентом доктрини “стримування на всіх рівнях”, окрім стримування загрозою “удару по містах”, стає “стримування” бойовими діями класичних сил при підтримці тактичних ядерних сил в разі кризи нижче критичного рівня агресивності. Це свідчить про те, що французька військова доктрина, яка базується на концепції “запобігання” війні завдяки загрозі використання СЯС, все більше орієнтується на настанову про підготовку та ведення обмеженої війни.
       Але нові можливості та настанови для ядерних сил дедалі більше входять у суперечність з концепцією “тестування” — найголовнішою у “стриманні слабкішим сильнішого”.
       До початку 80-х рр. французька доктрина стримування у своєму розвитку пройшла декілька етапів. Першим було формування голлістських військово-стратегічних концепцій під впливом теорій прихильників “абсолютного” стримування. Становлення військової стратегії відповідало зовнішній політиці Ш.де Голля на досягнення Францією статусу Великої Світової держави та сприяло зміцненню незалежності і підвищенню національної безпеки.
       З середини 70-х рр. розпочинається процес відходу французької військової стратегії від ідеї “абсолютного ядерного стримування”. Він об‘єднав деякі модифіковані принципи “стримування слабкішим сильнішого” та нові “євроатлантичні” настанови. На місце стратегії “тотального стримування” прийшла доктрина “дивовижно

Сторінки: 1 2 3 4 5 6