Реферат - Еволюція ядерної політики і стратегії Франції
17

подібна до натовської”12. 
       Протягом 70-х та на початку 80-х рр. урядові кола Франції поступово відмовляються від одного з найголовніших принципів деголлівської ядерної політики та стратегії — орієнтації на заздалегідь обраного супротивника. В цей же час особливе місце у стратегії Франції займає фактор невизначеності. Роз‘яснюючи значення цього фактора для загальноатлантичної стратегії “стримування”, французький дослідник Д.Давид відзначав, що самостійне та незалежне існування французьких ядерних сил підвищує у потенційного ворога Атлантичного Пакту “рівень невпевненості”, тому він змушений враховувати зв‘язок цих сил з ядерними силами НАТО13. 
       З 70-х — на початку 80-х рр. європейська політика Франції спрямовується на зміцнення європейського центру сили та забезпечення провідної ролі Франції у Західній Європі. “Відбувається пошук шляхів пристосування ядерної політики до висот “європейського будівництва” в той час, коли між США та СРСР було укладено Договір про СНО-1 та ПРО, а також про недопущення ядерної війни. Ці угоди були кваліфіковані французьким керівництвом як обопільна нейтралізація радянських та американських стратегічних озброєнь, як подальше послаблення американських гарантій Європі. Відтак питання 
       про “оборону” Західної Європи ставало для Парижа найголовнішим. 
       У лютому 1975 р. прем‘єр-міністр Франції Жак Ширак визначив місце французької тактичної зброї як “загальноєвропейської” та відзначив, що: “Ми не в змозі зупинитись на санктуаризації нашої території, нам необхідно дивитись за межі наших кордонів”14. Це підтверджує, що концепція “розширеного санктуарію” передбачала можливість надання Францією ядерних гарантій своїм західноєвропейським сусідам та союзникам. Разом з цим Париж всіляко уникав чіткого визначення гарантій. 
       4 “Ера Міттерана” 
       З приходом до влади у 1981 р. Ф.Міттерана військова доктрина знов почала змінюватись. В першу чергу у громадськості викликала зацікавленість доля ядерної зброї та політики “стримування”. Це відбувалось тому, що соціалістична партія, лідером якої був Ф.Міттеран, тривалий час (до 1978 р.) виступала проти володіння Францією ядерною зброєю. 
       У вересні 1981 р. прем’єр-міністр П.Моруа заявив, що стратегією Франції залишається “стратегія стримування слабкішим сильнішого”, яка базується на ударі у відповідь по містах”15. Відзначаючи, що французька концепція стримування “виходить з неприйнятності для сильнішого тієї ціни, яку він може сплатити внаслідок агресії проти слабшого”, Ф.Міттеран підкреслив, що концепція спирається на принцип достатності та “є найбільш економною відповідно до реалій ядерної епохи”16. 
       80-ті рр. характеризуються остаточним відходом від голлістських доктринальних настанов. Насамперед мова йде про “сковзання” до атлантизму. Найяскравіше це засвідчує теза про сумісність принципу національної незалежності та ідеї про солідарність Франції з Північно-атлантичним альянсом. В цей час Фр. де Роз запропонував “стратегію жорсткого реагування”. В її рамках передбачалось повне повернення до складу НАТО французьких звичайних збройних сил, тісна взаємодія ядерних сил Франції та її атлантичних союзників на базі визначення умов та термінів їх використання для відпору “нападу зі сходу”17. Автор доводив необхідність європеїзації військової політики Франції, повернення її у деякі військові структури НАТО з метою координації військово-політичної діяльності. Не зважаючи на всю привабливість, стратегія була рішуче відхилена офіційними колами, що свідчить про небажання відходити від настанов Ш. де Голля про неучасть у військових структурах НАТО. Але процес поступово розвивався, і влітку 1983 р. у військовій програмі на 1984-1988 рр. було фактично переглянуто формулу “національної безпеки Франції”, в якій поряд з постійним елементом — “національною обороною” — почала розглядатись спільність з Атлантичним Союзом. 
       Інший напрямок “сковзання” французької військової доктрини характеризувався зацікавленістю Франції у європеїзації своєї ядерної політики, в активізації самостійних зусиль західноєвропейських держав в оборонній сфері. 
       Нового смислового навантаження у зовнішньополітичній доктрині набуває її традиційна орієнтація на “рівновагу сил”. Якщо раніше вона означала стурбованість французької дипломатії “гегемонією двох наддержав” та перетворювала Францію у посередника “між двома світами”, то зараз французьке керівництво, зробивши висновок про “радянську військову перевагу” у Європі, спрямувало свій курс на нарощування національної військової могутності. Це зумовило зміст третього напрямку “сковзання” військової доктрини Франції — посилення її “східного антисоціалістичного азимуту”. У зв‘язку з цим потребує особливої уваги настанова Ф.Міттерана на “глобальне стримування”, проголошена 15 жовтня 1982 р. у Канжюєрсі. 
       Поняття глобальності, що висвітлено в ній, знаходиться у протиріччі з найголовнішими принципами голлістського “стримування”. Згідно з цією настановою “стримування” повинно базуватись не лише на ядерних силах, але й на звичайних військових з‘єднаннях, озброєних тактичною зброєю. Настанова на “глобальне стримування” була взята за основу нової військової програми на 1984-1988 рр., що передбачала різке нарощування та модернізацію ядерного стратегічного потенціалу Франції і розширення зони його потенційного використання. Ця програма істотно розширила діапазон можливостей ракетно-ядерного потенціалу Франції та значно доповнила зусилля НАТО в цій галузі. 
       Зміна акцентів у доктринальних настановах з “ядерної достатності” для забезпечення незалежності Франції на рівень “ядерної достатності” для оборони Західної Європи є кардинальною у зовнішній політиці Парижа. Зараз план розвитку ядерного потенціалу Франції має тенденцію переорієнтації військової доктрини з “стратегії удару по містах” в напрямку стратегії “контрсили” — удару по військових об‘єктах та збройних силах імовірного супротивника. В цих умовах зростає значення тактичної ядерної зброї як “засобу останньої перестороги” ворогу перед завданням масованого удару. Колишній прем‘єр-міністр, а нині президент Франції Жак Ширак неодноразово наполегливо виступав за створення системи багатоешелонованого “стримування” на базі нейтронної зброї. 
       Зміна характеристик французької доктрини “стримування” у відповідності з переорієнтацією на “глобальне стримування” виявляється не лише у взаємопов’язаності військових стратегій Франції та НАТО, але й в активному пошуку Парижем шляхів

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6