Нетрадиційна релігійність у суспільному житті сучасної України         

Те, що відбувається сьогодні, мимоволі викликає асоціації з тими подіями, що відбулися в Європі понад 350 років тому.       
       

У політичному полі України протягом останнього десятиріччя фактично безперервно відбуваються трансформаційні процеси. Зміни в державному устрої, політичній системі, системі економіки, сферах освіти, культури, мистецтва, охорони здоров’я тощо на сьогоднішній день ще далекі від фази свого завершення. Всі зазначені елементи суспільно-економічного життя сучасної України взаємопов’язані та здійснюють взаємний вплив, формуючи стиль державної політики та характер громадської думки. 
       Одним з відносно нових чинників, що активно вплітається в суспільно-політичну тканину українського соціуму, є нетрадиційна релігійність. 
       Нетрадиційними прийнято називати релігійно-світоглядні вчення, які історично не успадковані від попередніх епох певним етносом, не притаманні його релігійній духовності, культурно, побутово, ментально не укорінені, але набули значного поширення внаслідок місіонерства проповідників з їх історичної батьківщини1. Нетрадиційні релігії в Україні поряд з традиційним християнством створили “шукачам істини” альтернативу для вибору “духовної обітниці”, яка б найбільше відповідала внутрішній природі, психологічним, соціальним, культурним, духовним потребам кожного окремого індивіда. Нетрадиційні релігійно-світоглядні вчення пропонують своїм прихильникам нову сакральну інтерпретацію існуючого стану речей, вирішення глобальних проблем сучасної людини, суспільства та світу в цілому. 
       Неорелігійні течії і рухи неоднорідні за своїм походженням, характером, формами релігійної організації та діяльності і нагадують релігійний калейдоскоп. Не випадково вони по-різному означаються в літературі: “позасповідальна релігійність”, “світський гуманізм”, “езотерична (тобто призначена для посвячених) культура”, “модернові релігії”, “бунтарські духовні пошуки”, “нетрадиційні релігії”, “нові релігії”, “позаконфесійна (тобто позавіросповідна) релігійність”, “деідеологізована віра”, “неомістицизм”. 
       У сучасній науковій літературі останнім часом дедалі частіше починає вживатись нейтральне за своїм емоційним навантаженням поняття — “нові релігійні течії” (НРТ). Його автор — відомий дослідник новітніх релігійних феноменів професор Лондонської вищої школи економіки Айлін Баркер. Цей термін певним чином охоплює різні за характером явища сучасного релігійного новаторства або релігійного модернізму, що об’єднує десятки різноманітних релігійних організацій, які виникли переважно у другій половині ХХ століття. 
       Говорячи в цілому про новітні релігії та їх поширення на території України, слід зазначити, що умови для їхнього розповсюдження є надзвичайно сприятливими. Це пояснюється деякими особливостями соціально-політичної ситуації в Україні. Тут можна виокремити декілька комплексних чинників: соціально-політичні, релігійні, психологічні. 
       Серед політичних факторів, які сприяють поширенню на території України НРТ, можна назвати відсутність у суспільстві чітких ціннісних та ідеологічних орієнтирів, які могли б бути основою для самовизначення людини у нових соціальних обставинах. Як свідчать результати міжнародного проекту “Пам’ять, історія та ідентичність в колишньому СРСР”2, за останні 5-6 років державницька та етнічна ідентичність населення України відійшла на другий план. Разом з цим, люди набагато частіше почали ідентифікувати себе з більш дрібними групами, йдеться про представників того чи іншого регіону, віросповідання тощо. 
       Тлом для розповсюдження новітніх релігій в Україні стало також загальне зниження легітимності більшості суспільних інститутів (у першу чергу, владних). Необхідно також врахувати те, що зростання популярності новітніх релігійних течій тісно пов’язане із кризою традиційних суспільних інститутів — таких, як сім’я, школа тощо. 
       Вагомим фактом є слабкість впливу, який поки що здатні справляти на населення історичні церкви, нерозробленість та невіднайдення традиційними релігіями методів та форм діяльності з “новими” віруючими, які не мали раніше релігійної практики. Безумовно, на поширення та розповсюдження нетрадиційних релігійно-світоглядних вчень впливає висока активність іноземних місій, засоби агітаційно-пропагандистської роботи з неофітами та фінансові можливості яких значно перевищують ті, якими оперують традиційні церкви. 
       Входженню нетрадиційних релігій у сучасне українське життя сприяють міжконфесійні конфлікти та, як наслідок, політизованість релігійних громад, що відштовхує певну частину тих, хто потребує власне релігійного життя. Звичайно, існують й більш загальні причини звернення до новітніх релігій та світоглядно-філософських вчень: невідповідність “мови” проповідей традиційних релігій сьогоднішньому культурологічному контексту; немобільність традиційних церков, криза інституту сім’ї; конфлікт поколінь; протиставлення совісті — вигоді, такту — нахабству, культури — безкультур'ю. 
       Серед причин, які сприяють проникненню та сприйняттю в Україні новітніх релігій, можна також назвати специфіку вітчизняного менталітету, який в силу географічного розташування України — її межового стану між Сходом і Заходом, Півднем і Північчю — був відкритий різним впливам. В українського народу історично сформувався певний світоглядний плюралізм, терпиме ставлення до інакомислення, що, як правило, збігається з орієнтаціями новітніх релігій. Згідно з цим, до християнської традиції залучається дещо із східного типу мислення (ідеї реінкарнації, концепція карми тощо). 
       Ідеї поєднання Сходу та Заходу через синтез усіх релігій дістали підтримку не лише в неорелігійних настроях, а й трансформувались у релігійних традиціоналістів у бажання подолати “розірваність” християнства в Україні на три православні церкви, які перебувають у ворожих стосунках між собою (Українська православна церква, Українська православна церква Київського Патріархату і Українська автокефальна церква), на греко-католиків, католиків, протестантів. За умов міжконфесійних конфліктів, коли політизованість на цьому грунті впливає на втрату ознак власне релігійної духовності суб’єктів конфлікту, синкретизм і універсальність неорелігій виконують миротворчу функцію, що і приваблює віруючих “нетрадиціоналістів”. 
       В цілому поява й поширення впливу НРТ в Україні — частина світового релігійного процесу. Тому закономірно, що вітчизняні новітні релігійні рухи успадкували риси, які притаманні їм у будь-якій країні: універсалізм, синкретизм, мобільність, орієнтація на спільний містичний досвід, відкритість послідовникам різних релігій і релігійно-філософських систем тощо. Попри велику кількість стандартних, “світових” атрибутів, які мають