У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


у віруючих виробляється почуття покірності, слухняності, їхня життєдіяльність часом регламентується до дріб’язковості. Знову ж діє принцип добровільності, що їм керуються віруючі, які приймають релігійний авторитет, і цей принцип стає нормою, певним статусом, без чого віруючий свою життєдіяльність не може уявити. Він, як правило, дотримується цих норм у своїх стосунках як з єдиновірцями, так і з суспільством в цілому. 
       Крім названих вище нетрадиційних релігійних течій, що існують в Україні, є група віруючих, яку важко ідентифікувати з будь-якою з них. Йдеться про сатаністів. Сатаністи вшановують не Бога, а Сатану, читають Біблію навпаки, проводять так званні “чорні меси” з використанням чорних свічок, перекинутих розп’ять, проклять, ритуальних жертвоприношень тощо. Моральна програма сатаністів відзначається крайнім індивідуалізмом, прагматизмом, егоїзмом, що утверджує особистісні пріоритети, перевагу над всіма, культ сили. 
       Таким чином бачимо, що сьогодні на території України розповсюджений досить широкий спектр нетрадиційних релігійних течій. Вони стають вагомим фактором розвитку суспільства. Природно, що при появі нового релігійного феномена суспільство з необхідності змушене сформулювати своє ставлення, своє сприйняття чи несприйняття новітнього явища. На цій позиції знаходиться сьогодні Україна і ставлення до нововведень в релігійній сфері помітно поляризоване. Поляризація простежується як на індивідуальному рівні — позитивне, негативне, індиферентне ставлення окремої людини, так і на рівні суспільства — виникнення організацій типу “Порятунок”, що пропагують активну боротьбу з “псевдо-культами”, та як клуб “Відкритий світ”, що закликає до толерантності та співробітництва всі типи мислення. 
       До того ж, як визначає ряд дослідників, ця ситуація має складнюватися. 
       Посилення процесу синкретизації сучасної релігійності як у напрямі формування однотипності теологічного змісту існуючих віросповідань, так і в спробах створення нового різновиду релігії12; вказують на подальше загострення цього питання. У зв’язку з цим певний інтерес викликає досвід співіснування традиційних релігійних структур, соціальних інститутів, органів влади та НРТ в так званих західних демократіях. 
       Світова спільнота в цілому вже визначилася у ставленні до феномена новітніх релігійних течій. У кожній країні в силу її традицій, закономірностей історичного розвитку сформувалися свої концепції ставлення до НРТ, які не є однозначно позитивними чи однозначно негативними. 
       Так, більшість європейських країн, де існували державні релігії і державні церкви, пройшли шлях від заборони деяких напрямків нетрадиційної релігійності до зняття цих обмежень. І, оскільки релігія дедалі більше перетворюється на приватну справу, всі проблеми, пов’язані з нетрадиційними релігійно-світоглядними вченнями, розв’язуються не на державному, загальносуспільному, а на індивідуальному чи сімейному рівні (Великобританія). 
       Для США загалом характерний нейтралітет щодо НРТ як з боку держави та різних державних структур, так і з боку суспільства в цілому. В країнах, де існує давня традиція свободи совісті (наприклад, Голландія, Швейцарія), з появою нетрадиційних релігійних тенденцій були створені різні комісії, підкомітети (при Парламентах, Міністерствах охорони здоров’я, освіти тощо) з метою вивчити висунуті проти нетрадиційних новітніх релігійних вірувань звинувачення. 
       У цілому ж висновки, зроблені в різних країнах, як правило, збігаються: вступ до НРТ — результат свідомого вибору особи, який держава поважає, гарантуючи свободу совісті. 
       Разом з цим, більшість розвинених країн намагається контролювати розвиток тих або інших релігійних неорухів, запобігати фрагментації суспільства на їх основі. Однак здійснюється це, здебільшого, толерантно, без утиску свободи віросповідання. До них можна віднести, в першу чергу, розробку і культивування універсальних, державних цінностей. Як правило, такі цінності є достатньо загальними, щоб не заперечувати цінності та установки різноманітних релігійних течій. При цьому існування надрелігійних цінностей зовсім не передбачає спотворення власного неповторного обличчя неорелігій та нівелювання їх за якимось єдиним соціокультурним параметром. У той же час це дає можливість створити первинну (по відношенню до інших, у тому числі, релігійних засад) державну ідентичність населення. Прикладом вдалого створення подібної ідентичності деякі дослідники називають американський патріотизм (віра в непорушність ліберальної політико-правової системи, ототожнення особистих інтересів з інтересами Америки, сильну позацерковну релігійність, яку інколи називають “американською релігією”, “общинне” начало, що й надалі зберігається, та пафос індивідуальної свободи)13. 
       ХХІ століття на порозі. Як складеться доля релігії у новому столітті неможливо напевно знати. Однак можна припустити, що її успіх залежатиме від здатності лишатися традиційною і водночас бути спрямованою в майбутнє. Праведне життя людства, засноване на порозумінні, любові та злагоді, буде можливе лише за умови плідного співіснування і взаємодії світоглядних, політичних, релігійних переконань кожної окремої людини. Толерантність та діалог повинні стати засобами мирного співіснування на індивідуальному та суспільному рівнях. Толерантність (від лат. tolerantia — терпимість) це поняття, яке характеризує суспільно, індивідуально прийнятний рівень терпимості до чужих ідей, традицій, звичаїв, думок, віровчень, способу життя14. Діалог — це певний вияв культури взаємин, форма співпраці на базі пошуку спільних рішень, шляхів до взаєморозуміння та злагоди. 
 
       Діалог та толерантність передбачають уникнення акцентів щодо “істинності” або “неістинності” тих чи інших конфліктуючих парадигм, ціннісних орієнтацій. Діалог виявляє прагнення до розуміння суті поглядів конфліктуючих сторін, уміння неупереджено ставитися до тверджень опонентів, визнання раціонального зерна в їх поглядах. Це дає змогу суб’єктам діалогу залишатися на грунті власних світоглядних, життєвих уподобань, ціннісних засад, традицій, релігійних орієнтирів і водночас проникнути в суть альтернативних думок, переконань, принципів, визнати їх право на існування. Завдяки діалогу можливе розуміння і терпиме ставлення до “чужої правди”.Умовою становлення діалогу є дотримання принципу автономності і взаємодоповнення певних духовних, інтелектуальних, культурних, релігійних традицій, повчань. 
       Слід мати на увазі, що кожна традиція,
Сторінки: 1 2 3 4 5