Переведення політичних уявлень, переконань, цінностей та традицій у площину їх практичної реалізації здійснюється за посередництвом політич-них установок і орієнтацій. Політичні установки характеризують схиль-ність суб‘єкта до певних форм активності в певних ситуаціях. Окремим ви-дом політичних установок є політичні орієнтацій. Політичні орієнтації – то установки, які грунтуються на системному уявленні об‘єкта про цілі, план та засоби здійснення політичнчх дій, які він має виконати або вже виконує.

Культуру політичної поведінки можна виззнчити як сукупність типових для тієї або іншої соціальної спільноти форм, зразків та норм політичної участі та політичної діяльності. Політична участь у біхевіоральній політоло-гії виначається як дії приватних осіб, що намагаються вплинути на функціо-нування політичної систеаи. Це активність громадянського суспільства що-до політичних інститутів. Культура політичної поведінки проявляється у ступені, формах і способах участі громадян у електоральному процесі, у масових політичних акціях (мітингах, демонстраціях, маніфестаціях, страй-ках тощо), у діяльності політичних партій та політизованих громадських ор-ганізацій, у роботі представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування. Вона залежить від рівня освіти особи, статі, віку, належ-ності до тієї чи іншої верстви суспільства, професії, рівня доходів, релігій-них переконань тощо.

Політична діяльність – це категорія, яка характеризує активність політич-них інститутів. Індивід настільки може займатися політичною діяльністю, настільки може займатися політичною діяльністю, настільки він є включе-ним у структуру того або іншого політичного інституту. Культура політич-ної діяльності проявляється у традиціях і стереотипах ухвалення та реаліза-ції політичних рішень, політичного управління та адміністрування, сприй-няття та розв‘язання соціально-політичних конфліктів.

Типологія політичних культур.

Політична культура будь-якого суспільства є унікальною. Разом з тим, у політичних культурах різних суспільств є чимало спільних рис, що дає під-ставу для їх об‘єднання в певні типи. Існує декілька підходів до типоло-гізації політичних культур. Найбільш розповсюдженими є історичний, функ-ціональний, структурний і комунікативний.

У контексті історичного підходу тип політичної культури суспільства виз-начається ступенем розвитку громадянськості його членів. Засновниками цього підходу були американські політологи Габріель А. Алмонд та Сідней Вебра. Здійснивши у 1959-1960-х рр. широкомасштабні дослідження пози-цій, орієнтацій та активності у політиці населення п‘яти країн –Англії, Італії, ФРН, США, Мексики, – вчені вирізнили три “чистих типи політичної куль-тури”: парафіяльний, підданський та учасницький.

Парафіяльна культура характеризується індиферентним або негативним ставленням членів суспільства до політичної влади взагалі, відсутністю інте-ресу до політики та, внаслідок цього, небажанням брати в ній особисту участь. У цій культурі індивіди усвідомлюють себе в якості членів малої со-ціальної спільности (парафії), але не громадянами держави.

Підданська культура характеризується відсутністю інтересу до участі в політиці, пасивним ставленням до влади. Хоча в цій культурі громадяни вже усвідомлюють себе членами політичного співтовариства, але їх роль у полі-тичній системі зводиться до ролі підданих (об‘єкту), які лише підкоряються владі.

Учасницька культура характеризується великим або значним інтересом громадян до політики, активним ставленням до політичної влади, готовніс-тю брати особисту участь у політичному житті.

Але політичні культури сучасних суспільств, за думкою Алмонда і Верби, не можна віднести до жодного з цих типів. Вони являють собою один із змі-шаних типів, в якому співіснують і перехрещуються різні культурні елемен-ти. Дослідження домінант політичної поведінки дозволили вченим вирізни-ти наступні змішані типи політичної культури: парафіяльно-підданський, па-рафіяльно-учасницький та піддансько-учасницький.

Парафіяльно-підданський тип політичної культури притаманний сьогодні багатьом постколоніальним країнам Африки та Азії, які, долаючи трай-балізм і місцевий сепаратизм, будують суверенні централізовані держави на грунті авторитарної влади. Парафіяльно-учасницький тип характерний для тих країн, що розвиваються, які йдуть шляхом демократичного розвитку. Та-кий характер має, наприклад, політична культура Індії. Піддансько-учас-ницький тип розповсюджений у стабільних демократіях. Одним з різновидів цього типу можна вважати громадянську культуру сучасних цивілізованих суспільств. В ній зустрічаються фрагменти парафіяльної культури. У певної частини членів суспільства продовжує зберігатися підданське ставлення до політичної влади. Хоча постійну політичну активність демонструє не більше 15% населення, але основна його маса психологічно спрямована на участь у політичному житті, являє собою потенційно активних громадян.

Типологія Алмонда та Верби була першою спробою типологізації політич-них культур. Відбиваючи історичний аспект формування політичної культу-ри сучасних суспільств, вона в той же час не враховувала багатьох інших іс-тотних моментів політико-культурного феномену.

Функціональний підхід до типології політичних культур було запропонова-но польським політологом Єжи Вятром у його книзі “Соціологія політичних стосунків”. Методологія Вятра грунтувалася на тім, що політична культура як компонент політичної системи, з одного боку, багато в чому визначає якості політичного режиму, а з іншого боку, сама постійно зазнає на собі його вплив. У відповідності з трьома базовими типами політичного режиму в межах функціонального підходу вирізняються три основні типи політичної культури: тоталітарний. Авторитарний та демократичний.

Тоталітарна політична культура характеризується ідеологічною заанга-жованістю політичної свідомості та політичної поведінки членів суспільст-ва, бо в тоталітарних системах має право на існування тільки одна, офіційна ідеологія, яка повинна визнаватися усіма. Тоталітарній культурі притаманні культ вождя, міфологізація свідомості, активно-підданське ставлення до вла-ди. Тоталітарна влада вимагає від членів суспільства не тільки свого визна-ння як законної, але