У структурі політичних партій також діють свої системи політичної осві-ти, за допомогою яких партійні маси інформуються про цілі й завдання пар-тії, програмні принципи ії діяльності, стратегію та тактику. Системи партій-ної освіти включають у себе партійні школи (у тому числі й вищі), гуртки політичних знань, теоретичні та пропагандистські журнали, газети. Великі партії контолюють теле- та радіоканали або мають на них свої програми.

Емоційний компонент політичного виховання зводиться до вироблення певного ставлення до політичних об‘єктів та явищ і пов‘язаний з формуван-ням сталих емоційних преференцій людей у політичній сфері, які часом ді-ють незалежно від свідомості. Дійовим засобом політичного емоційного ви-ховання є різні ритуали: урочисті збори; вручення нагород, паспортів, парт-квитків, паради, походи, демонстрації, вшанування, святкування ювілеїв.

Важливу роль у формуванні стереотипів політичних емоцій членів органі-зацій відіграє політична організація має свій пантеон героїв та мучеників, чий ідеалізований життєвий шлях пропонується її членам як приклад для наслідування. Сильний емоційний вплив на свідомість та поведінку членів організації покликана здійснювати політична символіка: державні та національні прапори, герби, гімни, партійні емблеми, знамена, пісні, окремі кольори, портрети політичних лідерів.

У процесі політичного виховання використовуються різні методи. Методи політичного виховання підрозділяються на прямі та побічні.

До прямих методів належать: 1) переконання, що грунтується на відповід-ній інформації та аргументації; 2) примушення, яке підкріплюється репре-сивними санкціями; 3) навіювання, що грунтується на некритичному сприй-нятті канонів політичної організації; 4) наслідування, шляхом виховання на яскравих зразках нормативної поведінки.

До побічних методів належать: 1) використання політичних символів та ритуалів; 2) стимулювання нормативної політичної поведінки шляхом заохо-чення та нагород; 3) конструювання спеціальних ситуацій (типу політичних кампаній), що зорієнтовані на певні зразки поведінки.

У процесі політичного виховання використовуються різноманітні засоби впливу на особу. На рівні індивідуального виховання важливе значення має особистий вплив агентів, яких спеціально виділяє організація, що ство-рюють спеціальні ситуації, забезпечують вербальний вплив та особистий приклад. На рівні малих соціальних груп застосовуються такі колективні форми політичного виховання, як збори, дискусії, семінари тощо. На рівні великих соціальних груп ефективний вплив на політичне виховання здійс-нюється такими масовими діями, як мітинги, демонстрації, маніфестації то-що. Однак найбільш ефективним інструментом на усіх рівнях політичного виховання є засоби масової інформації: преса, радіо, телебачення. Головним критерієм ефективності усіх засобів і методів політичного виховання, на кінцевий рахунок, є адекватна даній політичній організації поведінка окре-мого її члена.

2.3. Етапи політичної соціалізації.

Політична соціалізація – це безперервний процес, який починається у ран-ньому дитячому віці й триває усе життя людини. Його зміст утворюють на-буття та втрачення індивідом тих або інших політичних якостей. Які з них людина набуває, а які втрачує – це багато в чому обумовлюється особли-востями буття на кожному з етапів її життєвого шляху. Тому типові етапи політичної соціалізації взагалі співпадають з типовими етапами життя та діяльності людини. У процесі політичної соціалізіції можна вирізнити п‘ять типових етапів, які розрізняються між собою особливостями формування та розвитку свідомості людини, ступенем впливу тих або інших чинників її життя та діяльності, енергетичним потенціалом індивіду, мірою впливу тих або інших соціальних інститутів.

Перший етап політичної соціалізації припадає на дошкільні роки. У сучас-ному суспільстві дитина вже у віці 3-4-х років набуває перші відомості про політику. Основним інститутом політичної соціалізації на цьому етапі, як правило, є сім‘я. У процесі сімейного виховання дитина робить перші кроки в опануванні політичної культури суспільства. Сім‘ї мають свої політичні традиції, які передаються дитині. Через сім‘ю дитина вільно чи невільно залучається до поля певної політичної субкультури.

Чималу роль у формуванні початків політичної свідомості у дошкільні ро-ки відіграють також церква, радіо та телебачення, оточення однолітків. По-засімейні чинники можуть справляти на дитину цілком протилежний вплив, ніж сім‘я. Але у більшості випадків чинник сім‘ї на початковому етапі полі-тичної соціалізації превалює. Лише в тому випадку, коли дитина з якихось причин не любить або не поважає батьків, позасімейні чинники можуть ста-ти сильнішими.

Другий етап політичної соціалізації співпадає зі шкільними роками. На цьому етапі найважливішою інституцією політичної соціалізації стає школа. Через школу дитина починає залучатися до державної системи політичного виховання. Шкільна освіта у будь-якому суспільстві покликана виконувати найважливіші політичні функції – прищеплювати любов до держави, її інс-титутів, виховувати патріотизм. За допомогою вивчення спеціальних дис-циплін цілеспрямовано формується певна система знань про політику. Але у старшому віці підліток починає співставляти одержані знання з реальним життям і, коли вони виявляються неадекватними, то навчально-виховна діяльність не досягає своєї мети.

В міру оволодіння читанням все більший вплив на формування політичної свідомості здійснюють газети, журнали, художня та суспільно-політична лі-тература. Не останню роль у політичній соціалізації школярів відіграють ди-тячі організації, багато з яких так або інакше пов‘язані з певними політич-ними силами.

Третій етап політичної соціалізації починається після закінчення школи і триває до 25-30 років. На цьому етапі пріоритетний вплив на формування політичної свідомості і поведінки молодих людей мають різні формальні та неформальні молодіжні об‘єднання. На тих, хто після закінчення школи про-довжує навчання,