Швейцарія. Ліхтенштейн і Норвегія у різний час теж подавали заявки на вступ до ЄС. Однак, Норвегія двічі відмовлялася від приєднання після референдумів 1972р. ти 1994р.; заявки, подані Швейцарією і Ліхтенштейном, були відкладені після референдуму 1992р. у Швейцарії, за результатами якого було вирішено не приєднуватися до Європейської економічної зони12.

Таким чином, на сьогодні Європейський Союз нараховує 15 країн-члснів (ЄС-15) із територією 3.19 млн. км2 загальною чисельністю населення 377 млн. чол. та ВВП у розмірі Є8510 млрд.

Результати попередніх етапів розширення ЄС

Збільшення кількості членів ЄС | Збільшення площі

(% до попереднього етапу) | Збільшення населення

(% до попереднього етапу) | Збільшення загального

ВВП (% до попереднього етапу) | Зміни в розмірах ВВП на душу населення

(% до попереднього етапу) | Середнє значення ВВП на душу населення

(ЄС-6=100)

З 6 до 9 | 31 | 32 | 29 | -3 | 97

3 9 до 12 | 48 | 22 | 15 | -6 | 91

3 12 до 15 | 43* | 11* | 8* | -3* | 89*

3 урахуванням об'єднання Німеччини.

12 Див * >ІОр://еигора.еи.іп{/Мех епМт

Кожен етап розширення збільшував територію, чисельність населення та сукупний економічний потенціал Союзу, але водночас — зменшував економічні показники в розрахунку на душу населення (таблиця "Результати попередніх етапів розширення ЄС"13).

Як свідчать наведені в таблиці дані, ЄС, здійснюючи стратегію, спрямовану на розширення свого соціально-економічного та політичного простору, жертвує поточними інтересами забезпечення максимально високого життєвого рівня членів Співтовариства. Ця стратегія, очевидно, виходить з того, що завдяки ширшому інтеграційному простору, в перспективі вдасться отримати істотні геоекономічні та геополітичні переваги.

В той же час, з поглибленням інтеграційного процесу об'єктивно наростають проблеми із забезпеченням однорідності європейського простору. Ця особливість пов'язана із включенням в орбіту інтеграції нових членів, які за рівнем соціальноекономічного розвитку є менш підготовленими до участі у вищих формах об'єднавчого процесу. Правомірність такого висновку ілюструє, зокрема, та обставина, що лише 12 із 15 членів ЄС є учасниками зони євро. Ця неоднорідність може ще збільшитися після прийому до складу ЄС нових членів, більшість із яких знаходяться на нижчому рівні економічного розвитку, порівняно з нинішніми членами ЄС.

Водночас, слід зауважити, що істотне зниження середнього по ЄС рівня ВВП на душу населення може спричинити невдоволення широких верств населення нинішніх членів ЄС — оскільки вони не будуть миритися зі зниженням свого життєвого рівня заради непевних компенсацій у майбутньому.

Слід також відзначити, що минулі етапи розширення відбувалися на більш низьких етапах інтеграції: перший і другий — на стадії існування спільного ринку, за відсутності елементів політичного союзу; третій — на початку переходу до формування єдиного внутрішнього ринку, при лише поставлених цілях формування спільної зовнішньої політики; четвертий — вже після утворення єдиного внутрішнього ринку, але за відсутності економічного та валютного союзу, остаточно сформованих спільної зовнішньої політики та політики безпеки, співробітництва у сфері юстиції і внутрішніх справ. Новий, п'ятий етап розширення — це розширення, що відбувається безпосередньо на стадії завершення формування економічного та валютного союзу, значного прогресу на шляху формування політичного союзу, поглиблення співпраці у сфері безпеки. І це робить питання такого розширення особливо складним — як у політичному, економічному, так і в правовому та процедурному аспектах.

Таким чином, до нового етапу розширення ЄС підійшов, перебуваючи фактично на завершальній стадії економічної інтеграції — створення економічного та валютного союзу, а також значною мірою здійснивши цілі політичного союзу. Такий результат був досягнутий протягом понад 50 років, через складний і поступовий процес інтеграції, формування правової бази та механізмів співпраці. Країни, що приєднувалися до ЄС на попередніх чотирьох етапах його розширення, входили до об'єднання на проміжних етапах розвитку Союзу й могли брати участь у формуванні його стратегії та інституційної структури. Вступ нових членів здійснювався через компроміси при зустрічних корективах з боку ЄС, тобто за сценарієм, який навряд чи можна повторити на новому етапі розширення.

13 Україна на шляху європейської інтеграції. Науково-практичний збірник матеріалів. — Київ, 2000, с.27.

ПРИЄДНАННЯ НОВИХ ЧЛЕНІВ ДО ЄС: НАСТУПНИЙ ЕТАП РОЗШИРЕННЯ

У цьому підрозділі дається оцінка нового етапу розширення ЄС за рахунок вступу країн-кандидатів. Аналізується стан переговорного процесу та механізми приєднання нових членів до ЄС. Окрема увага приділяється ставленню до цього процесу населення країн Євросоюзу.

З розпуском Варшавського Договору та Ради Економічної Взаємодопомоги, політичний центр у Європі пересунувся на захід. Радянський Союз розпався на 15 окремих держав. Виник певний вакуум впливу, що має бути заповнений. За цих умов, Євросоюз інтенсифікував свої відносини з країнами Центральної Європи, що врешті призвело до формування курсу на новий етап розширення ЄС. Це рішення, на відміну від тих, що приймалися на попередніх етапах розширення Євросоюзу, мало скоріше політичне, ніж економічне підґрунтя, і на сьогодні залишається серйозним викликом для майбутнього ЄС.

Нове розширення є безпрецедентним з точку зору кількості країн, що приєднаються до ЄС найближчими роками. Вступ 12 нових країн-членів (без Туреччини) збільшить територію ЄС на третину (34%), а чисельність населення — на 28%. Це створить внутрішній ринок у майже 500 млн. споживачів, що більше, ніж у СІЛА та Японії, разом узятих. Водночас, сукупний ВВП об'єднання збільшиться при цьому лише на 4,8%, оскільки більшість країн-кандидатів на сьогоднішній день серйозно відстають за економічними показниками від середніх рівнів ЄС (таблиця: "Порівняльний рівень