Порівняльний рівень економічного розвитку країн-Кандидатів на вступ до ЄС

Країна | ВВП, € млрл.

(2000р.) | ВВП на душу населення,

€ (2000р ) | рівень безробіття,

% (1999р.)

Болгарія | 13,0 | 1600 | 17,0

Естонія | 5,4 | 3800 | 11,7

Кіпр | 9,5 | 14200 | 3,6

Латвія | 7,7 | 3300 | 14,5

Литва | 12,2 | 3300 | 14,1

Мальта | 3,9 | 9900 | 5.3

Польща | 171,1 | 4400 | 15,3

Румунія | 40,0 | 1800 | 6,8

Словаччина | 20,9 | 3900 | 16,2

Словенія | 19,5 | 9800 | 7,6

Туреччина | 217,4 | 3200 | 7,6

Угорщина | 49,5 | 4900 | 7,0

Чехія | 53,7 | 5200 | 8,7

Всього 13 країн-кандидатів | 623, | 3600 | 10,4*

ЄС-15 | 8510,2 | 22600 | 9,2

% від ЄС-15 | 7,3% | 16% | 113%

* середнє арифметичне для країн-кандидатів

14 Statistics in focus. Economy and Finance.Theme 2-28/2001. –Eurostat Yearbook 2001

Нове розширення буде коштувати Європейському Союзу Ј40 млрд. лише протягом 2002-2006рр.15. Ці кошти покривають витрати на структурні фонди, сільське господарство, внутрішню політику та адміністрування в нових членах Євросоюзу. Хоча це складає близько 1% річного сукупного ВВП країн-членів ЄС, але для бюджету Союзу витрати (в середньому, близько 10% перспективного бюджету на 2000-2006рр.) будуть відчутними.

Така ситуація зумовлює досить обережне ставлення громадян країн-членів до перспектив розширення ЄС (діаграма "Чи підтримуєте Ви розширення ЄС?"16). Як видно з діаграми, 43% населення країн ЄС згодні з тим, що Союз має бути розширений за рахунок нових країн-членів; водночас, 35% опитаних не підтримують процес розширення. При цьому, спостерігається велика розбіжність позицій населення окремих країн. Найбільше число прихильників ідеї розширення ЄС у Греції (70%), найменше в Австрії (33%), Франції. Німеччині та Великій Британії (по 35%). Привертає увагу та обставина, що з цих чотирьох найбільш скептично налаштованих країн три (Велика Британія, Німеччина та Франція) мають критичний вплив на розробку майбутньої стратегії розвитку Союзу.

71% опитаних громадян країн ЄС вважають, що за умови виявлення негативних наслідків процесу розширення, його слід взагалі відкласти17.

15 Див.:http://www.fco.gov.uk/

16 Джерело: European Commission, Eurobarometer, Report # 55, October 2001, p.53

17 Ibid.р.59.

Стосовно загальної політики розширення ЄС, лише п'ята частина респондентів (21%) вважають, що ЄС повинен бути відкритий для всіх бажаючих країн-кандидатів; майже половина опитаних (44%) допускають таку можливість винятково для окремих країн, а 16% -взагалі проти приєднання нових членів (діаграму "Ставлення населення країн ЄС до розширення Союзу"18).

Отже, позиції громадин країн-членів ЄС стосовно розширення Союзу є неоднозначними та далекими від одностайної підтримки цього процесу. Виразна більшість прихильників розширення наявна переважно в країнах з відносно нижчим рівнем економічного розвитку (Греція, Ірландія, Іспанія, Португалія). Натомість, у країнах з високим рівнем розвитку та, що важливо, значним впливом на визначення стратегії ЄС частка прихильників розширення Союзу ледь перевищує третину. Враховуючи рівень розвитку демократії у країнах ЄС (а отже - впливу Громадськості на позиції політиків) та ту обставину, що переважна більшість громадян країн ЄС висловилася за відкладення розширення, за умови виявлення його негативних наслідків, можна зазначити, що процес розширення Союзу може мати непередбачуваний перебіг з точки зору підтримки його громадськістю країн-членів ЄС19.

Проте, навіть враховуючи можливі ускладнення в процесі розширення ЄС, які, зокрема, можуть виникнути і внаслідок очевидного уповільнення темпів загальносвітового економічного росту в 2001р. та можливого початку глобального економічного спаду, в політичному сенсі рішення про розширення Європейського Союзу вже прийняте, і питання на сьогодні полягає лише у визначенні країн, шо приєднаються в рамках "першої хвилі" розширення, та тих необхідних механізмів внутрішніх перетворень ЄС, що створять умови для функціонування розширеного Союзу.

Критерії вступу до ЄС

Принципова можливість для європейських країн стати повноправними членами ЄС була визнана ще Римським договором20. У червні 1993р. па засіданні Європейської Ради в Копенгагені країни ЄС визнали можливим приєднання нових членів з числа країн Центральної Європи — після досягнення ними відповідних критеріїв (отримали назву "Копенгагенських критеріїв")

Копенгагенські критерії

стабільність установ, що гарантують демократію, верховенство закону, забезпечення прав людини, повагу та захист прав меншин;

наявність діючої ринкової економіки та спроможність витримати тиск конкуренції і ринкових сил у межах ЄС;

спроможність взяти на себе зобов'язання, що випливають із членства в ЄС, включаючи визнання цілей політичного, економічного та валютного союзу.

18 ІЬid, р.55.

19 Слід зауважити, що на перебіг процесу розширення можуть справляти вплив ряд як зовнішніх (наприклад, позиція США), так і внутрішніх чинників (наприклад, тенденції посилення націоналістичних рухів, що поширюються сьогодні в Європі, в т.ч. в країн ах-член ах Союзу), що робить прогнози стосовно цього процесу досить умовними

20 Основні умови розширення були затверджені є статті 237 Римського договору (тепер це стаття 49 Договору про Європейський Союз е редакції Амстердамського договору): "Будь-яка європейська країна може подати заявку на вступ до Союзу. Вона має направити цю заявку до Ради, що приймає здностайне вішення після консультацій з Комісією і отримання згоди від Європейського Парламенту, який діє на основі рішення абсолютної більшості його членів"

ОСНОВНІ СКЛАДОВІ КРИТЕРІЇВ ВСТУПУ ДО ЄС

Перша група критеріїв (політичні)

забезпечення свободи парламентських, президентських виборів і виборів до місцевих органів влади;

створення та розширення діяльності демократичних інституцій, неурядових організацій, незалежних засобів масової інформації;

прийняття законодавства, що надійно захищає права меншин, і створення відповідних установ;

посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією;

вирішення питань правового забезпечення та посилення спроможності боротьби з відмиванням коштів;

створення надійно діючих інститутів у сфері