здійснення заходів з протидії дискримінації у всіх сферах суспільного життя;

гарантії незалежності судової влади, покращання функціонування судів;

захист особистих свобод.

Друга група критеріїв (економічні)

макроекономічна стабільність;

здійснення адміністративної реформи та структурних реформ;

наявність ринкових інститутів;

лібералізація торговельного режиму;

відповідне правове забезпечення ринкових перетворень;

поліпшення умов конкуренції;

створення середовища, сприятливого для підприємницької діяльності;

створення сприятливого інвестиційного клімату;

підвищення кваліфікації робочої сили;

поліпшення структури та диверсифікація експорту;

здійснення промислової політики, спрямованої на зниження матеріало- та енергоємності виробництва.

Третя група критеріїв ("членські")

визнання, прийняття, виконання та правове застосування аcquis commипаutaire - "спільного доробку" ЄС, тобто сукупності правових документів, напрацьованих Співтовариствами (договори, постанови, директиви та інші акти).

Досягнення "членських" критеріїв — ключовий аспект підготовки до членства в ЄС. Вимагає не лише включення національного законодавства, але й забезпечення йото дієвого застосування через відповідним чином пристосовані адміністративні та судові структури.

Копенгагенські критерії у загальних рисах визначають вимоги до країн - кандидатів; і поділяються на три групи: економічні, політичні та "членські". Чіткої конкретизації, що саме включає в себе кожен із критеріїв у зведеному вигляді, документи ЄС не містять. Водночас, аналіз вимог до країн-капдидатів дозволяє скласти уявлення про основні складові кожної групи критеріїв ("Критерії вступу до ЄС").

Крім того, існують п'ять так званих критеріїв конвергенції (зближення), виконання яких дає країнам право вступу до економічного та валютного союзу. Вони стосуються цінової стабільності, дефіциту бюджету, державного боргу, стабільності національної валюти та відсоткових ставок.

КРИТЕРІЇ КОНВЕРГЕНЦІЇ (ЗБЛИЖЕННЯ)

відношення державного дефіциту до ПСП не повинне перевищувати 3%;

відношення державного боргу до ВВП не повинно перевищувати 60%;

достатній рівень стабільності цін і сталість середніх темпів інфляції (цей рівень не повинен перевищувати три кращих показники країн-членів більше, ніж на 1,5%);

довгострокова номінальна відсоткова ставка не повинна перевищувати три кращих показники стабільності цін країн-членів більше, ніж на 2%;

протягом щонайменше двох років і без значного напруження з боку відповідної країни нормальне відхилення величини обмінного курсу національної валюти не повинне виходити за граничні значення, передбачені механізмом обмінного курсу країн-членів ЄС.

Слід зазначити, що до нових країн-кандидатів вимоги виконання критеріїв вступу значно жорсткіші, ніж це було в межах попередніх етапів розширення. Крім того, перелік основних критеріїв може доповнюватися ЄС у ході переговорів з країнами-кандидатами.

Механізми розширення ЄС

У грудні 1997р. на самміті в Люксембурзі Європейська Рада прийняла ряд рішень, що відкрили можливість подальшого розширення ЄС. Були визначені наступні механізми розширення:

Європейська Конференція - багатостороння структура, шо об'єднує 10 центрально-європейських країн, Кіпр і Туреччину (вперше зібралася 12 березня І998р. в Лондоні);

Процес вступу, що включає 10 центрально-європейських країн і Кіпр (розпочатий 30 березня 1998р.);

Переговори про вступ, відкриті 31 березня 1998р. з шістьма країнами: Естонією, Кіпром, Польщею, Словенією, Угорщиною і Чехією.

У грудні 1999р., на самміті в Гельсінкї Європейська Рада вирішила розпочати переговори про вступ ще з шістьма країнами - кандидатами: Болгарією, Латвією, Литвою, Мальтою21, Румунією і Словаччиною. У процесі переговорів про вступ визначаються умови, на яких кожен кандидат може приєднатися до ЄС, та терміни прийняття, Імплементації і правового впровадження асquis. В окремих випадках можливе врахування перехідних заходів, але вони мають бути чітко визначеними за змістом і тривалістю.

Згідно з головними переговорними принципами, прийнятими на засіданні Європейської Ради у Люксембурзі й підтвердженими на Гельсінській Європейській Раді, кожна країна-кандидат діє за окремим графіком і може бути прийнята до ЄС настільки швидко, наскільки швидко вона досягне відповідності критеріям вступу та членським зобов'язанням22.

Переговори відбуваються у формі серії двосторонніх конференцій між країнами-членами та кожною з країн-кандидаті в за кожним із 31 розділів асquis.

21 Мальта, яка “заморозила" свою заявку про вступ у 1996р., відновила її у жовтні 1998р. і таким чином приєдналася до зазначених вище механізмів розширення

22 Така ситуація навіть спровокувала певну конкуренцію між країн а під-кандидатами за приєднання до ЄС в найближчі терміни, що дасть їм змогу брати участь у визначенні умов і механізмів вступу до ЄС країн наступних "хвиль" розширення.

Успіх у переговорному процесі оцінюється кількістю завершених розділів, відповідно до плану пріоритетів (таблиця "Стан переговорів про вступ з країнами-кандидатами"). На другу половину 2001р. пріоритетними для обговорення визначено наступні розділи: конкурентна політика, транспортна політика, енергетика, податкова політика, митний союз, сільське господарство (включаючи ветеринарні, фітосанітарні питання та рибоохорону) юстиція і внутрішні справи, фінансовий контроль23.)

Пріоритетними для розгляду в, першій половині 2002 р. будуть питання з інших розділів, з яких ще не вироблені спільні позиції (зокрема — з перехідних заходів). Планується завершення переговорів з найбільш складних проблем, шо стосуються сільського господарства, регіональної політики, бюджетних асигнувань, інституційних та інших питань. Завершення переговорного процесу ускладнюється наявністю великої кількості перехідних заходів, які пропонують країни-кандидати24. При цьому, існус жорстка позиція Європейського Союзу про неприйнятність вимог стосовно заходів, що торкаються базових питань. Відтак, фінальний етап переговорного процесу буде найбільш складним.

Результати переговорів будуть включені до проекту договору про вступ кожної країни-кандидата. Цей договір має бути поданий Європейській Раді для схвалення та до Європейського Парламенту - для надання згоди.

Після підпису, договір про вступ подається до країн-членів ЄС і країн-кандидатів для ратифікації та прийняття ними рішення про вступ, за необхідністю через процедуру референдуму. Лише після успішного здійснення усієї цієї процедури та набуття договором чинності країна-кандидат стає повноправним членом Європейського Союзу. За оцінками фахівців, процес ратифікації триватиме приблизно два роки.

Країна | Дата підписання Європейської угоди/ Угоди про асоціацію* | Введення Європейської угоди/ Угоди про асоціацію* | Дата подачі заявки на вступ до ЄС | Дата