конституційних прав. В параграфі 1 було записано, що реалізація політичних прав вчителями не може бути предметом дисциплінарного слідства. Неменш важливим було те, що із числа адміністративних покарань було вилучене таке як “службові перенесення” [41]. “Закон в справі дисциплінарного трактування учителів громадських народних шкіл” не одразу був підписаний імператором і з численними зауваженнями був повернутий до Буковинського сейму на доопрацювання. Все ж таки в результаті педагоги Буковини одержали демократичне дисциплінарне законодавство, яке захищало їх права, в тому числі й політичні [42].
Вчителі Галичини взяли активну участь у мітингах, які організовувалися в Австро-Угорщині і вимагали демократи виборчого закону до парламенту. Талановита письменниця та вчителька, активна учасниця товариства ВПУВ Марійка Підгірянка пригадує, як саме вчителі організовували віча і пояснювали суть виборчої реформи до парламенту: “ми вимагаємо таких виборчих законів, щоб усі чоловіки й жінки селяни, робітники, хоча би й найбідніші мали право віддати свій голос особисто за таку людину, яку знають, яка жиє з народом, співчуває його недолі і прагне домогтися кращого життя для нього”. Це демонструє, яку важливу роль відігравало вчительство в сільській місцевості, в доступній формі пояснюючи інколи навіть неписьменним людям, як вони можуть впливати на політичне життя суспільства [43].
Серед частини буковинських вчителів були поширені ідеї автохтонства, які з новою силою почали розповсюджуватися в краї на початку ХХ століття. Слід сказати, що керівні органи таких педагогічних організація як ВОУУБ та Товариство учителів вищих шкіл ім. Сковороди різко засудили їх, справедливо мотивуючи це тим, що не слід протиставляти українців, що живуть в різних коронних краях та державах, адже за таких переконань будувати в майбутньому власну державу чи навіть автономію в складі Австро-Угорщини буде дуже важко [44].
Українські педагогічні товариства активно включилися в роборту спрямовану на реалізацію та захист своїх політичних прав, вели пропагандиську діяльність в цьому напрямку серед населення, в першу чергу сільського. Їхня громадська позиція суттєво вплинула на демократизацію суспільних процесів у державі. Тісна співпраця із українськими політичними партіями посприяла тому, аби вимоги педагогів вносилися до їхніх програмних засад і ставали предметом загальнонародного значення, на яких робився наголос під час передвиборих кампаній. Загалом українські вчителі, які прислухалися до закликів керівних органів своїх педагогічних організацій чимало зробили для підтримки під час виборів демократичних партій та їхніх депутатів, чим суттєво вплинули на збільшення українського представництва в законодавчих органах влади. Депутати, що були представниками народних вчителів могли вибороти мандат до парламенту чи сейму завдяки підтримці впливових політичних сил, проте їхня діяльність в представницьких структурах продемонструвала громадянську зрілість та виважаність і посприяла підвищенню авторитету педагогів у державі. Частково вдалими були також вимоги вчителів прийняти такі правові документи, які б унеможливили обмеження їхніх політичних прав. Отже, ряд українських педагогічних організацій (ВПУВ, ВОУУБ та інші) стали вагомими чинниками в політичному житті держави в передвоєнний період, які реально впливали на суспільні процеси.
Товариство Взаємна поміч українського вчительства 1905-1930. – Львів, 1932. – с. 38.
Товариство Взаємна поміч українського вчительства 1905-1930. – Львів, 1932. – с. 39.
Товариство Взаємна поміч українського вчительства 1905-1930. – Львів, 1932. – с. 42.
Другий краєвий з’їзд українського народного учительства в Коломиї // Учительське слово. – 1912. – ч. 2. – с. 38.
Дображанський О. Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ – на початку ХХ століття – Чернівці, 1999. – с. 270.
Справи краєві // Буковина. – 1905. – 11 серпня.
Руське учительство супроти політичної крізи на Буковині // Промінь. – 1905. – 1 липня.
Збори руского учительства Черновецького повіту // Буковина. – 1905. – 21 липня.
Засіданє учительського екзекуційного комітету // Буковина. – 1909. – 15 вересня.
Галіп Т. Буковина 1894-1914 // Українська загальна енциклопедія. – Львів - Станіслав - Коломия, 1934. – Т. 3. – с. 677.
Сімович В. Степан Смаль-Стоцький як шкільний діяч і педагог. – Львів, 1932. – с. 19.
Бачинський В. Наша школа в ярмі. – Львів, 1908. – 53 с.
Товариство Взаємна поміч українського вчительства 1905-1930. – Львів, 1932. – с. 72.
Шкільні справи на посліднім “Народнім З’їзді” в 1913 році // Учитель. – 1914. – 20 січня. – с. 151-153.
Шкільні справи на “Народнім З’їзді” в 1913 році // Учитель. – 1914. – 20 лютого. – с. 180-183.
З’їзд відпоручників українського народного учительства // Діло. – 1914. – 11 квітня.
Програма народовців, а дотеперішні хиби і єї проведенню // Буковина. – 1892. – 31 січня.
Смаль-Стоцький С. Політика реальна // Буковина. – 8 березня.
Начерк організації “Народної партії” // Україна. – 1913. – 30 жовтня; Відозва // Нова Буковина. – 1913. – 23 березня.
Програма Української радикальної партії // Громадянин. – 1909. – 25 лютого.
Крайова конференція української соціал-демократичної партії на Буковині // Борба. – 1914. – ч. 1. – с. 2-3.
Товариство Взаємна поміч українського учительства 1905-1930. – Львів. 1932. С. 52.
Справи учительські в парляменті // Діло. – 1911. – 20 грудня.
Народне учительство і вибори // Діло. – 1913. – 10 червня.
Дображанський О. Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ – початку ХХ століття. – Чернівці, 1999. – с. 278.
Новий виборчий закон до галицького сейму // Діло. – 1914. – 30 липня.
Краєвий довірочний з’їзд відпоручників українського народного учительства // Учитель. – 1914. – 20 квітня. – 253-255.
Краєвий Комітет політичної організації українського народного вчительства // Учительське слово. – 1914.