Протестний потенціал процесів доходної поляризації в сучасному українському суспільстві
Поглиблення доходної поляризації – одна з характерних ознак періоду трансформації економічної системи в Україні. Переломлюючись через існуючі уявлення про розподільчу справедливість та стереотипи зрівняльного розподілу доходів, процеси поляризованої доходної диференціації безумовно викликають соціальну напруженість на рівні масових настроїв та громадської думки, сприяють генерації та розвитку емоційного та раціонально-оціночного компонентів соціальної напруженості. Втім “основним структурним компонентом соціальної напруженості є поведінковий дестабілізаційний потенціал соціального протесту, який вказує на можливу реальну загрозу суспільному порядку та характеризує рівень соціальної напруженості” [1, с.45].
Вивчаючи вплив процесів доходної диференціації на формування протестного потенціалу і, відповідно, розвитку соціальної напруженості у суспільстві, слід звертати увагу на два моменти: по-перше на формування протестних установок та оцінку соціальної напруженості у суспільстві різними за своїм матеріальним становищем групами; по-друге, на вплив сприйняття процесів соціального розшарування за рівнем добробуту на формування протестних установок, визначення значення негативної оцінки процесів доходної поляризації як мотиву для участі у активних формах соціального протесту.
Задля визначення впливу негативного сприйняття частиною населення доходної диференціації на соціальну стабільність слід дослідити наскільки значною є мотивуюча роль матеріального розшарування на формування установок протестної поведінки. Аналіз самооцінок індивідуальної (особистої) готовності респондентів масових соціологічних опитувань до участі у різних акціях протесту (протестні установки) дозволяє робити висновки про поведінковий потенціал соціального протесту з тих чи інших причин. При цьому слід враховувати відомий у соціальних науках феномен розбіжності вербальної та реальної поведінки (феномен Лап’єра).
За результатами багатьох соціологічних опитувань, проведених в Україні, значна частина населення (близько третини) протягом останніх 8 років виявляє занепокоєння з причини стрімкого розшарування населення на бідних і багатих. Вагомою є також частка тих, хто підтримує провокаційні гасла на кшталт “я хочу, щоб багатії були покарані” та виступає за конфіскацію “нечесно нажитих статків” [2]. Тобто на рівні суспільних настроїв існує соціальна напруженість, викликана неготовністю частини населення до нових принципів розподілу, орієнтацій на егалітарне соціалістичне суспільство, а не ринкове регулювання результатів діяльності. Проте, як свідчать результати опитування населення України, що проводилося ЦСМ та УІСД у червні 2001 р., кількість тих, хто готовий взяти участь у акціях протесту з приводу стрімкого розшарування суспільства за рівнем доходів, порівняно незнач-на. Мотивуюча роль невдоволення існуючою матеріальною поляризацією у активізації гіпотетичної протестної поведінки населення у зрівнянні з іншими причинами виглядає не суттєвою, хоча кількість тих, хто готовий виступати проти стрімкого розшарування суспільства на багатих і бідних у півтора рази переважає, наприклад, число тих, хто заявив про свою готовність до активного протесту під заідеологізованим гаслом “необхідність боротьби за владу трудящих, проти встановлення капіталістичного ладу”, або кількість палких прихильників лібералізації економіки чи від’єднання їхнього регіону від України (див. табл. 1).
Таблиця 1. Розподіл відповідей на запитання “Які причини з
перелічених можуть примусити особисто вас взяти участь у акціях протесту?”, % Результати опитування Центру “Соціальний моніторинг” та Українського інституту соціальних досліджень “Ваша думка: червень 2001 р.”. Всього було опитано 2502 респондента у 24 областях України, АР Крим та м.Київ віком від 18 років. Вибіркова сукупність репрезентативна за основними соціально-демографічними ознаками.
Враховуючи розбіжність реальної та вербальної поведінки, можна дійти висновку, що нині гасла зрівняння доходів не знайдуть широкої підтримки серед українського загалу для розгортання широкомасштабних протестних акцій, а відтак і не можуть стати головною причиною зростання поведінкового компоненту ескалації соціальної напруженості.
Тривожним однак є факт зростання протягом останніх років числа тих, хто припускає можливість власної участі в акціях протесту з причини посилення доходної та майнової диференціації. Якщо у 1994 р., відповідаючи на запитання щодо причин ймовірної участі у акціях протесту, 8% зазначили, що готові активно протестувати проти розподілу суспільства на багатих і бідних, то, як видно з таблиці №1, у 2001 р. проти стрімкого розшарування суспільства на багатих і бідних були готові виразити протест вже 19% громадян країни.
Готовність до соціального протесту з причини значного соціального розшарування за рівнем доходів вагомою мірою опосередкована ідейно-політичними переконаннями людей. Соціальна рівність є ідеалом комуністичної та соціалістичної ідеологій. Відповідно прихильники цих ідейно-політичних течій найчастіше говорять про готовність до участі в акціях протесту, що направлені проти поглиблення економічної нерівності між соціальними верствами. Так, 27% адептів комуністичних та 24% – соціалістичних поглядів виразили готовність до участі у таких рухах протесту. Проте і серед тих, хто зазначає, що є прихильником ліберального ідейно-політичного напрямку, 16% також готові протестувати проти стрімкого розшарування на багатих і бідних. А серед прихильників ринково-інтеграціоністської моделі розвитку України (політичний напрям, що поєднує ідеї ринкової економіки з ідеями Возз’єднання України з Росією) 26% заявили, що при нагоді візьмуть участь у таких акціях. Найрідше цей мотив протестної активності (стрімке розшарування суспільства на багатих і бідних) обирали респонденти, що не спромоглися визначитися із напрямком власних політичних переконань, або заявили про свою аполітичність чи невміння орієнтуватися у політичних течіях. Відтак, егалітаристські настанови, невдоволення доходною й майновою поляризацією й готовність з цього приводу протестувати мають місце серед прихильників усіх політичних течій, опозиційних сучасній владі.
Схильність спокійно ставитися до існуючої доходної й майнової нерівності і не протестувати з цього приводу більшою мірою характерна для людей, що підтримують діючого Президента та його дії, або ж для тих, хто не цікавиться політикою взагалі, аніж для прихильників
