Неоднозначні й освітні перспективи сучасної молоді. По забезпеченню доступудо освіти соціалістичні країни перевищували більшість інших країн, що знаходилися на аналогічних рівнях економічного розвитку. Однак сьогодні система освіти зіштовхується з цілим рядом проблем. Дуже серйозну загрозу для освіти створює катастрофічне скорочення державного фінансування шкільного та вузівського навчання. Видатки бюджету України 1998р.на освіту становили 14,6% до ВВП [4]. Однак можемо відмітити, що саме країни з більш низьким коефіцієнтом охоплення освітою відстають у плані економічного росту та проведення реформ, при цьому просліджується чіткий зв’язок між змінами чисельностіх учнів середніх шкіл та ВВП. Країни, які через економічні проблеми скоротили фінансування системи освіти, підривають свої довгострокові перспективи на відродження економіки, не вкладаючи кошти в майбутніх працівників та керівників. Можемо також зазначити, що у сучасній молоді падає інтерес до професійно-технічного навчання; вона вважає, що загальноосвітні середні школи дають більш цілісну освіту та відкривають шлях до вищих навчальних закладів. Актуальним є питання про те, чи отримують молоді люди вміння та навички, необхідні у новому суспільстві, де потрібні кмітливі та творчі особистості. Адже роботодавці потребують працівників, які б володіли іноземними мовами, компьютером, проявляли ініціативу та забезпечували високу якість роботи, володіли організаторськими навичками та були здатні приймати самостійні рішення. Проте зачасту сучасна освіта зводиться до засвоєння фактичного матеріалу і носить надто спеціалізований характер, у результаті чого накопичується база фактичних знань, але не розвиваються особистісні якості та життєві навички.

Створення системи освіти, яка б готувала молодих людей до майбутнього, в умовах, коли власне майбутнє залишається невизначеним, є досить важким завданням. Однак це ще більше піднімає значимість політики та програм в галузі освіти, які б сприяли розвитку людського потенціалу, соціальної єдності та економічному розвитку. В нових умовах для навчання молоді потрібні такі педагогічні методи, які б заохочували її ініціативу, розвивали критичне та творче мислення та здатність до самостійного прийняття рішень.

Потрясіння перехідного періоду супроводжуються загальним зростанням злочинності. Уряди країн зазначеного вище регіону роблять спроби реформувати свої системи правосуддя, що дасть їм можливість створити системи правосуддя у справах неповнолітніх у відповідності з міжнародними стандартами (такими, як Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя по відношенню до неповнолітніх (Пекінські правила) та Конвенція про права дитини).

В період з 1989 по 1998 рік рівень зареєстрованих злочинів, скоєних особами у віці 14-17 років, зріс майже у 1,5 рази. Можемо відмітити і інші тривожні тенденції, зокрема, широкомасштабне заниження відомостей про злочинність, зростання числа молодих людей, що повторно здійснюють злочини, відносно велика кількість правопорушників віком до 14 років, збільшення числа дівчат, які звинувачуються у скоєнні правопорушень, поява нових типів злочинів, наприклад, пов’язаних з наркотиками. Змінюється також характер злочинів, скоєних молоддю. На майнові злочини припадає більше 2/3 усіх злочинів, скоюваних неповнолітніми, водночас зростає частка злочинів, пов’язаних з насильством.

Уряди постсоціалистичних країн мають унікальну можливість здійснити реформування своїх систем правосуддя з тим, щоб привести їх у відповідність з новими демократичними підходами. Між тим, є питання, розгляд якого не можна відкладати: непомірне використання позбавлення волі в якості міри, що застосовується до молодих правопорушників. Створення альтернативних варіантів просувається занадто повільно, почасти через відсутність ресурсів або належним чином підготовлених кадрів.

Серед проблем сучасної молоді все більше актуалізується проблема її громадянських прав. Громадянство є одним з основних прав кожної людини. Воно означає визнання за кожною конкретною особою законного права бути частинкою своєї країни, брати участь у створенні національного багатства та користуватися ним. Покоління перехідного періоду є першим новим поколінням, яке має право на громадянство у самому повному розумінні цього слова.

На міжнародному рівні зростає визнання того факту, що найкращий спосіб зробити молодих людей активними громадянами заключається – це заохочити їх участі у процесі прийняття рішень на всіх етапах та в усіх сферах, у тому числі в сім’ї, в школі, на роботі, у суспільстві. Підвищена увага до участі молоді має особливу актуальність для нових демократичних держав регіону, що переживає перехідний період, де у молодих людей є можливості, що радикально відрізняються від можливостей їх батьків.

Можемо зробити висновок, що становище молодих людей в країнах перехідного періоду стає все більше схожим на становище їх однолітків в інших промислово розвинутих країнах, особливо у Західній Європі. Це обумовлює не тільки нові можливості, але й нову небезпеку. Добре це, чи погано, але більше не існує жорстко структурованого середовища, в якому молоді люди були б захищені від небезпеки, і сьогодні вони мають захистити себе самі. Для того, щоб справитися з цим, їм необхідні відповідні повноваження.

У міжнародних конвенціях проголошується, що молоді люди мають право брати участь у прийнятті рішень, які впливають на їх життя. Це має особливе значення у суспільствах, щотрансформується, де майбутній економічний розвиток в значній мірі залежить від людських ресурсів і де громадянське суспільство та демократія тільки формуються.

Можемо відміти позитивну взаємозалежність між просуванням по шляху реформ перехідного періоду та розширенням можливостей, що надаються молодим людям. Успіхи молодих людей сприяють успіхам в здійсненні реформ, і навпаки.

Підсумовуючи вище сказане, можно зазначити, що поколінню перехідного періода властиві наступні особливості: воно в більшій мірі, ніж люди старшого віку, підтримують реформи, але рідше приймають участь у виборах; цікавиться суспільним та політичним життям своїх країн, але критично відносяться до діяльності нових демократичних інститутів;