Друге можливе значення цього терміна полягає у розумінні міжнародної політики в цілому як протиборства та протистояння крупніших на той або інший період світової історії держав.

Географічне місцеположення країни суттєво впливає на її поведінку на міжнародній арені. Деякі країни займають більш вигідне положення чим інші. В житті країн географія в значній мірі відбивається на долях їх народів.

Острівна Британія фактично не знала нападів з 1066 року, що дозволяло їй активно та успішно протистояти силам наполеонівської Франції та гитлерівської Германії. Польща ж , навпаки, розташована на рівнині, стала об’єктом розподілу між Прусією, Австрією та Росією у ХVIII ст., а у середині ХХ ст. предметом суперечок між Германією та СРСР.

Природні ресурси держави є потенціальним складовим могутності держави. Германія та Японія практично не володіють запасами нафти, що зумовлювало їх захватницькі геополітичні спрямування.

В умовах науково-технічної революції підвищене значення має опанування окремими видами сировини та матеріалів стратегічного характеру, що може дуже несподіваним образом підвищити міжнародну активність навколо деяких країн (наприклад південь Африки).

Індустріальний розвиток держави разом з сильним аграрним сектором може придати державі вагу у міжнародних справах. Японія є "карликом" у військовому відношенні , але її вплив на світову торгівлю та виробництво багатьох товарів є незаперечним.

Найвагомішим аргументом важливого значення економічного потенціалу є Велика Сімка - найбільш розвинуті в економічному відношенні країни (США, Японія, Германія, Канада, Франція, Великобританія та Італія).

Зовнішня політика будь-якої держави визначається та реалізується на засаді об’єктивних та суб’єктивних факторів.

До об'єктивних засад зовнішньої політики сучасної держави відносяться:

1. Стан економіки країни та економічних відносин у регіоні, в світі в цілому.

2. Різноманітні об'єктивні інтереси країн, груп країн у системі міжнародних відносин.

3. Географічні та природні умови країни, регіону.

4. Існуючі міжнародні організації та установи.

5. Ратифіковані міжнародні колективні та двосторонні договори, конвенції тощо.

6. Міжнародні та регіональні традиції, звичаї, ритуали та ін.

7. Національний склад населення країни або регіону.

До суб'єктивних засад зовнішньої політики держави відносяться:

1. Особисті якості людей, які працюють у апараті зовнішньополітичних установ. Компетентність, патріотизм, відданість інтересам країни.

2. Якість підготованих та підписаних зовнішньополітичних документів.

3. Настрій, суспільна думка серед населення з приводу основних проблем, напрямків зовнішньої політики.

На засаді зовнішньополітичної діяльності окремих держав складаються певні міжнародні відносини. Міжнародні відносини - це сукупність економічних, політичних, культурних, правових та військових та інших зв’язків та взаємовідносин між народами, державами, економічними, політичними, науковими, культурними та релігійними організаціями та установами на міжнародній арені.

На складання міжнародних відносин впливають різноманітні фактори: досягнення суспільно-політичних наук, існуюча економічна та політична ситуація в світі, баланс військових сил, діяльність міжнародних організацій, вплив окремих держав, стан природного середовища та інші.

В сучасних умовах провідними тенденціями розвитку міжнародних відносин є :

По-перше, посилення взаємозалежності та цілісності світу. Це зумовлено тим, що вирішити проблеми ,з якими людство зіткнулося наприкінці ХХ ст., можливо тільки спільними зусиллями усіх народів.

По-друге, збереження соціальної неоднорідності світу , посилення тенденцій багатополюсності, поліцентризму, регіональної інтеграції у світовому розвитку. Полюсами міжнародних відносин можна вважати найбільш розвинуті індустріальні країни (США, Канада, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Японія); індустріально високорозвинуті країни (Бразилія, Південна Корея, Таїланд, Сінгапур, Гонконг та ін.) ; середньорозвинуті країни; слаборозвинуті країни та ті країни, що розвиваються. Інтенсивно розвивається економічна та політична інтеграція держав у регіональному масштабі.

По-третє, загострення протиріч між новими реаліями світового розвитку та традиційними підходами до вирішення проблем.

По-четверте, підвищення ролі політичних засобів у вирішенні конфліктів та протиріч.

Міжнародні відносини аналізуються суспільно політичними науками з метою їх всебічного вивчення та теоретичного обгрунтування. Сучасна політологія вивчає міжнародні відносини у трьох головних напрямках.

Перший з них - це розробка глобалистсько-футурологфчних концепцій, в яких майбутнє суспільство прогнозується сталим та стабільним як з економічної так і з політичної точки зору. В основі його духовно-політичного розвитку полягає планетарна свідомість ,найважливішу роль відіграють загальнолюдські норми та цінності, необхідними передумовами є структури громадянського суспільства. Найбільш повний вираз ці риси знайшли в концепції "життєстійкого суспільства", що висунулась на перше місце у сучасній західній глобалістиці.

Другий напрямок теоретичного обгрунтування міжнародних відносин пов’язаний із створенням загальнометодологічних теорій (теорія війни та миру Р.Арона, теорія факторів К.Райта, теорія "рівноваги" Дж. Ласкі та ін.). Найважливіше місце серед цих теорій займає теорія прагматизму та політичного реалізму Г.Моргентау. Він вважає ,що міжнародна політика повинна розроблятись на засаді сучасних політологічних теорій тим самим збільшувати надійність передбачення. Раціональна міжнародна політика за уявою Г.Моргентау добра, якщо вона зменшує риск та збільшує користь. Зовнішня політика будь - якої нації повинна забезпечувати задовільнення першочергового інтересу вижити, вистояти перед загрозою небезпеки ззовні. Моральні принципи можуть застосовуватись до дій держав не абстрактно, а лише у відповідності з конкретними обставинами місця та часу. Г.Моргентау навіть не припускає, що окрема держава може оголосити себе носієм моральних законів усього світу.

Третій напрямок вивчення міжнародних відносин - це конструювання спеціальних концепцій, що дозволяють аналізувати стан міжнародних відносин. Наприклад, теорія світових систем, міжнародних організацій, міжнародного конфлікту, загальної безпеки тощо. Концепція загальної безпеки це нова сукупність принципів підходу до проблем безпеки у ядерному світі. Важливий внесок у формування концепції загальної безпеки зробила Незалежна комісія з питань роззброєння та безпеки. Вона визначила головні принципи забезпечення загальної безпеки. Це - визнання неможливим виживання у загальній ядерній війні і перемоги у ній; виключення застосування військових засобів для вирішення політичних та ідеологічних конфліктів ; єдиним шляхом досягнення загальної безпеки є негайне зниження рівня озброєнь, розробка