Ведучи постійну боротьбу з опозицією політична партія формує економічні і політичні платформи, виробляє стратегію і тактику їх здійснення. Механізм міжпартійної конкуренції не дозволяє політичним партіям жити старим багажем і примушує їх оперативно реагувати на зміни, що відбуваються в країні і світі.

Важливу роль в теорії політичних партій займає питання про інституціоналізацію (правове визначення). Відомо, що багато партій на початку ХХ століття діяли нелегально.

Законодавство кожної країни по-своєму регулює (або ні) статус партії. В більшості країн світу за ними закріплено право висувати кандидатів на виборні державні посади.

Вони мають право вільно розповсюджувати інформацію про свою діяльність, пропагувати свої ідеї. Найбільш великі повноваження у парламентських партій. Вони мають право утворювати фракції. Фракція (від лат. Fraktio – розламування, подрібнення) – це група членів тієї чи іншої партії в складі парламенту, яка організовано проводить установки своєї партії. Фракційна діяльність у парламенті країн з багатопартійною системою – це нормальне й корисне явище, що забезпечує відображення та захист інтересів різних соціальних груп і верств населення.

В деяких країнах (Німеччині, Італії, Швеції) широко розповсюджена практика фінансування діяльності партії із державного бюджету. Чому Тому, що вважається, партія, виконуючи конституційні функції, сприяє формуванню здорового суспільства, а тому має право на одержання державних дотацій.

Характер і набір функцій партій безпосередньо пов`язаний з їх типологією. Політологами пропонуються різні критерії класифікації політичних партій. Марксистський підхід наголошує на класових критеріях і розрізняє: робітничі, буржуазні, селянські партії тощо. За ідеологічними критеріями відрізняють революційні, реформістські, консервативні партії. По відношенню до влади партії поділяють на правлячі і опозиційні, або авангардні і парламентські. Парламентські виконують дві головні функції – підготовку виборців схилення їх на свій бік та контроль за здійсненням парламентського курсу. Авангардні не обмежуються участю в передвиборній боротьбі та представницьких органах влади, а й використовують інші форми політичної діяльності: маніфестації, мітинги, демонстрації, пікети тощо. Проте в сучасних демократичних країнах кожна партія має намір стати парламентською.

У західній політології широко визнається типологія, яка враховує критерії чисельності і внутрішньої структури партії. Це так звана “бінарна” типологія: партії кадрові і масові. До кадрових відносяться такі, в яких партійний склад формується навколо групи політичних діячів. Такі партії мають вільне членство і діють, як правило, тільки під час виборів. Кадровими є більшість європейських партій консервативної орієнтації, республіканська і демократична партії США. Масові партії являють собою централізовані організації із статутним членством, більш дисципліновані, приділяють більше уваги ідеології. Вони існують, головним чином, завдяки членським внескам. Члени партії не тільки сплачують внески, але й беруть участь у справах партії. Це, як правило, ліві партії комуністичної, соціалістичної і соціал-демократичної орієнтацій.

Дуже поширеним є спосіб класифікації партій за ознакою прогресивності або консервативності їх політичних програм. Це – партії – ліві, праві і центристи. Така класифікація зліва направо веде свою історію з засідань Французької національної асамблеї 1789 р., коли по різні сторони від спікера розташовувались консерватори, які виступали за збереження монархії (праворуч) і радикали, що відстоювали ідеї загальної рівності (ліворуч); помірковані ж займали місця в центрі. Ця традиція збереглася і в наші часи. Проте, такий поділ відносний, бо ті партії, що сьогодні є лівими, завтра можуть стати правими і навпаки.

Взагалі кожна типологія відносна. Як правило, ліберальні, комуністичні, соціал-демократичні, або будь-які партії можуть бути правлячими і опозиційними, легальними і нелегальними, революційними і консервативними, авангардними і парламентськими тощо.

Розрізняють організаційно оформлені партії члени яких одержують партійні білети і платять членські внески і організаційно не оформлені партії які характеризуються відсутністю офіційного членства Типовими прикладами перших є комуністичні партії а других республіканська і демократична партії США консервативна партії Великобританії Розрізняють ще й партії з прямим і непрямим членством У першому випадку прийом в члени партії здійснюється в індивідуальному порядку а у другому та чи інша людина стає членом партії в силу того що входить в будь-яку організацію яка пов`язана з цією партією Так в лейбористську партію Великобританії соціал-демократичні партії Швеції Норвегії Ірландії профспілки входять на колективних початках тобто члени профспілок є колективними членами даних партій Для комуністичних характерно виключно пряме членство

У міру поступового перетворення держави із засобу панування у механізм узгодження інтересів соціально-економічних, національно-культурних і регіональних груп, що її складають, поступово змінюється й характер політичних партій, які, являючи собою політичне завершення піраміди сучасного громадського суспільства, сприяють його всебічному розвитку.

2 СУЧАСНІ ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ

У сучасному світі налічується понад 800 політичних партій, які об`єднують у своїх лавах близько сотні мільйонів членів та, мабуть, ще більше число прихильників. Партійні системи є механізмом міжпартійної взаємодії, а також партій з державою та іншими складовими частинами політичної системи. Вони надають стабільності цій системі і залежать за своїм характером від історичних і політичних традицій даної країни, особливостей її економічного життя, гостроти соціальних конфліктів, тощо.

Демократичним країнам притаманна багатопартійна система. Це така система, де реальну боротьбу за владу ведуть кілька політичних партій. Історично склалися три типи багатопартійної системи:  

біпартизм - система, в якій визначальну роль відіграють дві основні політичні партії, які, перемагаючи на виборах, по черзі приходять