цей процес повинен втілювати самостійну оцінку особистістю традицій та переконань, усвідомлений вибір моделей поведінки.
Універсальними інститутами політичної соціалізації є родина, система освіти, засоби масової інформації, державні та суспільні організації, окремі політичні події. Завдяки цим інститутам здійснюється залучення людей до домінуючої політичної культури. В різних країнах роль, значення та спрямованість дії даних інститутів політичної соціалізації може сутнісно відрізнятися.
Політична соціалізація має два якісні стани – первісний та вторинний. Різниця між ними – в залежності від віку людини, конкретного політичного досвіду та ступеня самостійності політичної поведінки та дії.
Первісна соціалізація характеризує початкове (звичайно з трьох-п’яти років) сприйняття людиною політичних категорій. Поступово йде формування вибірково-індивідуального відношення людини до явищ політичного життя. Американські вчені Д.Істон та І.Деніс розрізнюють чотири основні складові цього стану. Це безпосереднє сприйняття політичного життя, інформацію, про яке дитина отримує в відношеннях та оцінках батьків. Поступово у неї здійснюється персоналізація політики.
Ті чи інші фігури, пов’язані з владою, постають для неї як образи контакту з політичною системою. Такими фігурами можуть стати, наприклад, президент країни, поліцейський. На основі оцінки їх дії дитина засвоює ту чи іншу модель поведінки по відношенню до влади. Таким чином, навчаючись любити чи ненавидіти різні політичні образи, дитина ідеалізує політику. З переходом до надособистого бачення політики, цей етап політичної соціалізації постає як інституалізація її якостей та властивостей.
Вторинний етап постає тоді, коли форми та засоби засвоєння людиною політичної інформації, а також оволодіння спеціалізованими ролями в сфері влади здійснюється особистістю незалежно від тиску групової свідомості чи політичної ситуації. Вторинна політична соціалізація також може мати різні рівні. В неї найбільш важливим є здібність людини до самостійної розробки різного роду цінностей, уявлень, переваг.
ВИСНОВКИ
Політична свідомість та політична культура є одним з найважливіших складових політичного життя, що визначають його зміст та напрямки розвитку. Кожне суспільство має свої специфічні риси політичної свідомості та політичної культури. Однак дар проведення детального аналізу можна застосувати "чисті" типи, які узагальнюють політично-культурні якості суспільств за різними критеріями, розподіляють різні рівні політичної свідомості.
Саме аналіз політичної свідомості та політичної культури дає нам змогу зрозуміти, чому окремі соціальні групи і, навіть, цілі народи ведуть себе по-різному в однакових політичних умовах, по-різному оцінюють одні і ті ж явища політичного життя. У цих феноменах втілюється зв’язок поколінь, вплив традиції. Завдяки ним людина входить до суспільного та політичного життя, бере участь у суспільній взаємодії. Отже, політична свідомість та політична культура несуть велике функціональне навантаження.
Курс політології якраз і спрямований на формування у студентів знань про політичне життя, основи політичної впливовості та активної громадянської позиції, без чого неможливе ні створення стабільного демократичного суспільства, ні розробка новітньої ідеї українського державотворення.
ЛІТЕРАТУРА
Основи політології курс лекцій / Під ред. проф. Н.І. Сазонова. – Харків, 199З – С. 311 – 339.
Алмонд Г.А., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Полис. – 1992. – № 4.
Баталов Э.Я. Политическая культура современного американского общества. – М.: Наука. 1990. – 256 с.
Вебер М. Протестанская этика и дух капитализма / Избр. произв. – М.: Прогрес, 1990. – С. 60 – 273.
Гавриленко І. Чи потрібна державі ідеологія // Віче. – 1996. – №4. – С. 46 – 53.
Гаджиев К.С. Политическая культура: концептуальний аспект // Полис. – 1991 – № 6. – С. 22 – 34.
Донченко О. Концепція соціетальної психіки суспільства. Стаття друга: Соціетальні стани і процесси // Філософія і соціологічна думка. – 1994. – № 3 – 4. – С. 36 – 73.
Фарукшин М. Х. Политическая культура общества / Соц.-полит. науки. – 1991. – № 4. – С. 103 – 112.
Щегорцев В.А. Политическая культура: модели и реальности. – М., 1990.
Основи політології. Стислий словник термінів і понять. – М., 1993.
Основи политической науки. Учеб. пособие / Под ред. проф. В. П. Пугачева. – М., 1993. – № 2.
Молчанов М. Політична культура України:радянська чи пострадянська? // Сучасність. – 1995. – № 10. – С. 59 – 69.
Основи політології (Курс лекцій): Навч. посібник. – Харків: ХДТУСГ. – 1996. – С. 136 – 150.
Політична культура населення України: – К.: Наукова думка, 1993. – 136 с.
Рудакевич О. Політична культура України:руйнація та шляхи відродження // Розбудова держави. – 1995. – № 10. – С. 26 – 30.
Степній О. Ціннісні орієнтації населення в постсоціалістичну добу // Віче. – 1994. – С. 79 – 85.
Україна і Росія в контексті європейських цінностей. // Політична думка. – 1993. – № 1. – С. 38 – 39.
Цимбалістий Б. Політична культура українців // Сучасність. – 1994. – № 3. – С. 94 – 105; № 4. – С. 77 – 90.