Тема. Становлення та розвиток політичної думки в історії людства

Протягом всієї історії цивілізації мислителі різних країн замислювалися над проблемами політики намагалися відповісти на одне з ”вічних” питань – яким має бути найкращий державний устрій. Їх ідеї політичні теорії прямо чи опосередковано впливали на політичні процеси.

В VI – V ст. до н.е. в античній Греції і на Стародавньому Сході вперше була зроблена спроба створити систему політичних ідей теорій. Політична думка розвивалась як форма теоретичного узагальнення інтенсивного політичного життя що було характерним для цих суспільств.

Великий давньогрецький філософ Платон (427 – 347 рр. до н.е.) в своїх діалогах («Держава», «Політик», «Закони») створив цікаву версію походження держави сформулював уявлення про ідеальну державу дав характеристику реальних типів державного устрою: тімократії (влади честолюбивих) олігархії (влади небагатьох) демократії (влади народу) тиранії (незаконна влада однієї людини заснована на насильстві).

Найкращий державний устрій – держава розуму, в якій поєднано все найкраще від олігархії і демократії, на чолі якого стоїть еліта, аристократія, філософи.

Учень і критик Платона Аристотель (384 – 322 рр. до н.е.) звертається до дослідження проблем політики в таких працях, як ”Політика”, ”Афінська політія”, ”Етика”. Він розділяє форми державного устрою на правильні (монархію, аристократію, політію) – тут влада здійснюється в ім’я загального блага) і неправильні (тиранію, олігархію, демократію, де механізм влади підкоряється інтересам тих, хто володарює). Кращим типом ідеального державного устрою вважав політію, де владарюють середні верстви населення. Таким чином, від Аристотеля простежується ідея, яка існує в сучасному суспільстві у вигляді теорії ”середнього класу”.

Видатним мислителем Стародавнього Сходу був китайський філософ Конфуцій (551 – 479 рр. до н.е.) політична концепція якого містила у собі такі ідеї як чіткий ієрархічний розподіл обов’язків між членами суспільства культ знання досягнення людьми рівня «благородного мужа» правління мерітократії (гідних талановитих) встановлення ідеальних відносин у державі суспільстві сім’ї за принципом: «Чого не бажаєш собі того не роби іншим». Політична філософія конфуціанства – помірковано консервативна «м’яка» версія деспотизму, що «опікає», спрямована на досягнення внутрішнього миру між верхами і низами суспільства.

Духовна спадщина стародавніх цивілізацій сприяла розвитку наукової думки протягом всієї історії людства.

Абсолютне панування релігії в середньовічному світогляді культурі житті відбилося й на політичних поглядах: всі явища в сфері політики оцінювалися з позицій християнського вчення. Августин Аврелій (353 – 430 рр.) Фома Аквінський (1225 – 1274 рр.) розвивали ідею божественного походження державної влади діяльність якої повинна підкорятися реалізації волі Бога.

Відхід від теологічної інтерпретації політики відбувається в епоху Відродження.

Нікколо Макіавеллі (1469 – 1527 рр.) утворив принцип реалістичного бачення політики. В політичних трактатах ”Государ” ”Роздуми на першу декаду Тита Лівія” він сформулював основні положення своєї політичної концепції які побудовані на історичному досвіді італійських держав і адресовані правителям того часу. Створити сильну державу можливо за допомогою ідеального монарха причому для досягнення політичних цілей він може використовувати всі засоби не рахуючись з вимогами моралі. Важливе значення має введення ним у політичну науку загального поняття «держава» (stato) як загального політичного стану суспільства. За умов національного об’єднання країни, відкинувши закон і принципи моралі, тільки авторитарна диктатура може виконати революційну функцію, за нормами умов найліпшим є республіканський державний лад, бо він найбільшою мірою забезпечує розквіт свободи, рівності усіх членів суспільства.

Макіавеллі увійшов в історію як засновник макіавеллізму – політичної ідеології яка нехтує нормами моралі для досягнення влади. «Мета виправдовує засоби» – став провідним імперативом екстраординарної політики.

Новий час в Європі – епоха буржуазних революцій. Активно обговорюється питання про природу державної влади визначаються різні напрямки політичної думки: помірно-реформаторський (Т.Гоббс та його послідовники) ліберально-демократичний (Д.Локк та його послідовники) радикально-демократичний (Ж.-Ж. Руссо та ін.) консервативний.

Англійський політичний мислитель Томас Гоббс (1588 – 1679 рр.) у книзі «Левіафан» обгрунтовує необхідність створення абсолютистської держави як інструмента подавлення природного егоїзму людей. Держава володіє абсолютною владою піддані зобов’язані безумовно підкорятися їй свідомо виконувати закони. Суверен не обмежений в своїх діях волею підданих він знаходиться поза рамок суспільного договору, не підлягає суду, стоїть вище законів. Смисл концепції Гоббса полягає у теоретичній розробці сценарію авторитарної модернізації, яка передбачає жорстоке обмеження політичної свободи при гарантуванні свободи економічної. Це, на думку Гоббса, допоможе стримати зіткнення політичних інтересів різних груп і створити сприятливі умови для економічного зростання.

Інша позиція представлена в роботі англійського філософа Джона Локка (1632 – 1704 рр.) «Два трактати про державне правління». Він вважав що держава не повинна мати абсолютної влади бо не особа створена для держави а держава – для особи. Запропонував засоби обмеження державної влади: не допускати абсолютизації влади виробити конституцію розділити владу на три незалежних інститути – законодавчувиконавчу федеративну. Верховенство влади належить народові. Ідеї Локка заклали концептуальні підвалини ліберальної парадигми політичної думки нових часів. Уперше так виразно пролунала теза про те, що «соціального миру» можна і треба досягти за рахунок не тоталітаризації державної влади, а її внутрішньої диференціації та самообмеження.

Велике значення на розвиток політичної теорії і політичної практики відіграли роботи французького філософа Шарля Луі Монтеск’є (1689 – 1755 рр.) перш за все ”Про дух законів”. Монтеск’є розвинув ідею Локка про розподіл державної влади для забезпечення свободи і недопущення деспотії він поділяв її на законодавчу виконавчу і судову. Досконалий політичний лад – конституційна монархія. Загальний зміст ліберальної конституційної програми Монтеск’є