Представником радикально-демократичного напрямку є французький мислитель Жан-Жак Руссо (1712 – 1778 рр.). Його політична концепція викладена в книгах «Про суспільний договір або Принципи політичного права» «Роздуми про походження і засади нерівності між людьми» та ін. Головне в його концепції – егалітаризм ідея майнової соціальної і політичної рівності. Верховна влада належить народу і неподільна. Народний суверенітет для Руссо стає перш за все виразом колективної волі, яка ніколи не може бути відчужена. Руссо не приймає всі представницькі форми правління, оскільки інститут представництва може суттєво спотворити волю народу. Реалізація законодавчої влади повинна, на його думку, спиратися на безпосереднє і загальне народне волевиявлення шляхом референдуму. Виявлена референдумом «загальна воля» стає обов’язковою для всіх, в тому числі і для тих, хто опинився у меншості. Останні повинні «покаятися» за свої погляди, або залишити країну. Таким чином, радикально-демократична парадигма влади Руссо є антитезою парадигми ліберальної демократії. Її побудовано на запереченні самостійної ролі особи у суспільстві, повному підкоренні її «громадянському цілому».

Представником консервативного напрямку є Едмунд Берк (1729 – 1797 рр.) – англійський політичний теоретик і державний діяч. Він вважав що жодне покоління не має права руйнувати упорядкований і наслідуваний від предків устрій суспільства (монархію). В XVIII – першій половині XIX ст. консервативний напрямок політичної думки був пануючим і в Росії (С.С.Уваров М.П.Погодін С.В.Шевирьов та ін.).

Студенти повинні пам’ятати що починаючи з XVI ст., виникла мала і має своїх прихильників аж до нашого часу соціалістична думка. В усі епохи вона відображала прагнення трудового народу до встановлення справедливого порядку суспільного життя (Томас Мюнцер Томас Мор Томмазо Кампанелла Гракх Бабеф Анрі де Сен-Сімон Шарль Фур’є Роберт Оуен В.Г.Бєлінський О.І.Герцен М.Г.Чернишевський Т.Г.Шевченко К.Маркс Ф.Енгельс В.І.Ленін та ін.).

Слід звернути увагу на становлення і розвиток політичної науки у США яка має значний вплив на розвиток політичних досліджень в інших країнах. (А.Бентлі Г.Лассуелл Х.Аренд Зб. Бжезинський Д.Істон С.Ліпсет Р.Міллс Х.Моргентау та ін.).

Якщо американська політологія основну увагу приділяє соціальним і психологічним факторам які впливають на політичний процес то європейська політологічна наука більше схиляється до теорії і політичної філософії здійснення аналізу політичних процесів і явищ в історичному вимірі.

Студенти повинні ознайомитися з теоріями еліт італійських соціологів Г.Моски (1858 – 1941) В.Парето (1848 – 1923 рр.) концепцією ”плебісцитарної вождистської демократії” М.Вебера (1864 – 1920 рр.) теорією демократії Алексіса де Токвіля (1805 – 1859 рр.) «залізним законом олігархізації політичних партій» Р.Міхельса (1876 – 1936 рр.). Політична практика зумовила пріоритетність емпіричних політичних досліджень таких як поведінка виборців на виборах політичні партії групи тиску співвідношення повноважень і функцій законодавчої і виконавчої влади тощо (К.Поппер Р.Арон М.Дюверже Р.Дарендорф М.Крозьє та ін.).

Політичні теорії які створювалися політичними діячами мислителями України тісно пов’язані з її історією. Тому починати знайомитися з формуванням суспільно-політичної думки в Україні потрібно з часів Київської Русі (IX – XII ст.) У XIII – XVI ст. українські землі грабувалися татаро-монгольською навалою потім Литвою Польщею Угорщиною Молдавією турками кримськими татарами. До середини XVII ст. влада належала польському королеві а потім – російському цареві .

Політична думка в Україні в XVII – XVIII ст. представлена українськими просвітниками українськими гетьманами в XIX ст. – ідеями та діяльністю М.І.Костомарова Т.Г.Шевченка М.П.Драгоманова та ін. В XX ст. сформувались різні ідейно-політичні течії, серед них найбільш впливовими були: націоналістична (В.Липинський, Д.Донцов), соціалістична (В.Вінниченко, М.Грушевський), комуністична (В.Затонський, В.Чубар, Н.Скрипник та ін.).

90-ті роки XX ст. – початок відродження плюралістичної думки в Україні. І знову, як і на початку століття, переважаючими є соціалістичні і націоналістичні течії. Таким чином, аналіз розвитку політичної думки в Україні доводить, що вона була і є складовою частиною світової політичної думки.

Розглядаючи соціально-політичні ідеї і течії у сучасному світі, треба звернути увагу на традиційні соціально-політичні течії: лібералізм і неолібералізм, консерватизм і неоконсерватизм, соціалізм і соціал-демократія, анархізм і «нові ліві», а також Новітні західні соціально-політичні ідеї і концепції: концепція постіндустріального суспільства, концепція інформаційного суспільства, концепція соціальної держави, альтернативні соціальні ідеї (пацифізм, фемінізм, екологізм, технократизм).

Сучасні релігійні доктрини потрібно розглядати з питань соціально-політичної ролі церкви, соціально-політичної доктрини католицизму, особливостей соціально-політичної доктрини православ’я, соціальної ідеології ісламу.

Рекомендована до вивчення література