Найбільше прихильників ліберальної ринкової економіки з мінімальним соціальним захистом знайшлося серед українців — 24,15%, тоді як частка прихильників цієї системи серед росіян удвічі менша — 11,86%. Рівно стільки ж (11,86%) росіян висловилось за повернення до економіки, заснованої на державній власності на засоби виробництва, як у колишньому СРСР, тоді як серед українців її прихильників виявилося всього 3,58%. Різниця в позиції особливо відчутна, якщо це виразити в такий спосіб: співвідношення прихильників ліберальної та повнісю одержавленої економіки серед росіян = 1:1, а серед українців 7:1.

Досить виразні розходження між українцями та росіянами спостерігаються в оцінці української держави. Її демократичність (з урахуванням початкової стадії руху до демократії) визнали 45% українців і тільки 30,51% росіян (на третину менше!). Ці респонденти погодилися з твердженнями, що “Укpаїна йде шляхом демокpатiї, але деpжавi ще багато тpеба зpобити, щоб демокpатiя фоpмальна пеpетвоpилась у демокpатiю pеальну” або що Україна — це просто “молода демокpатична деpжава”. Тих хто вважає, що в Україні панує анаpхiя та вседозволенiсть, серед українців 27,46%, а серед росіян 22,03%, а тих хто бачить в Україні “новий недемократичний режим”, що утвердився під маскою демократії, відповідно 8,23 та 10,17%. Більш як третина росіян (35,58%) та 17% українців характеризують політичний лад в Україні як “деpжаву чиновникiв, якi побудували її для себе” або як “деpжаву чиновникiв i кpимiнального бiзнесу”. Знову ж таки, відсоток росіян, що висловлюють різко негативне ставлення до режиму — незрівнянно більший, ніж українців.

Є над чим поміркувати і у зв’язку з відповіддю на питання: “Чого найбiльше не вистачає укpаїнськiй деpжавi як такiй, що пpагне називатися демокpатичною?”. На перше місце в українців і росіян вийшла відповідь “Туpботи уpяду пpо iнтеpеси пpостого наpоду”, яка свідчить про орієнтацію значної частини жителів Львівщини на патерналістську державу. В обох етнічних спільнотах ця відповідь отримала дуже широку підтримку (37,75% і 42,37%). Можна припустити, що це зумовлено тим, що до останнього часу (опитування, нагадаю, було проведене в січні 2000 р.) уряди в Україні діяли безвідповідально і справді не показували стурбованості долею простих громадян. Проте є один момент, який дає підстави розглядати цей підхід як відлуння радянських патерналістських стереотипів, — те, що поряд у запитальнику стояла близька за змістом, але інша по-формі (позбавлена патерналістського присмаку) відповідь: в державі немає “вiдповiдальностi владних стpуктуp пеpед наpодом (вибоpцями) i виконання ними своїх обiцянок”. Її відмітило теж значне число респондентів обох національностей: 24,42% українців та 16,95% росіян, але істотно менше, ніж у першому випадку. Українській державі бракує “панування закону, якому пiдкоpялися б як пpостi гpомадяни, так i люди пpи владi” на думку 23,61% українців і 30,51% росіян. А нестачу “вмiння наpоду вiдстоювати свої iнтеpеси” відмітили 12,88% українців і 8,47% росіян.

Визначити ступінь легітимності режиму через опитування громадської думки дуже непросто. Для цього, принаймні, потрібна сукупність спеціально сформульованих запитань. Наприклад, один з авторитетних дослідників проблеми легітимності М. Доган вважає, що свідченням нелегітимності режиму може бути лише згода з твердженням “Я повністю відкидаю закони, існуючу систему правління і бачу єдиний вихід у докорінних соціальних змінах” [6, с. 150].

Такого питання у нашому дослідженні не було поставлено. Однак враховуючи результати голосувань під час парламентських виборів, які є добрим (кращим, ніж опитування) барометром громадських настроїв і громадських ставлень, можемо з певністю стверджувати, що в очах комуністів (прихильники яких складають приблизно ј електорату взагальноукраїнському масштабі та 5-7% на Львівщині) теперішня система влади є нелегітимною. Позиція ж інших суспільно-політичних груп є досить лояльною до існуючої системи влади, якщо судити з активної участі громадян у виборчому процесі.

А недовіра, критичні (навіть різкі) оцінки влади, які постійно засвідчують соціологічні опитування (і наше в тому числі) щодо різних владних структур можуть бути спричинена такими факторами як бажання поміняти державних лідерів, змінити політичні сили, що визначають політику, вплинути на зміну політичного курсу тощо. Хоча зрозуміло, що дані про довіру/недовіру опосередковано говорять нам дещо і про визнання влади народом та про рівень її авторитетності. Довіра прокладає шлях до легітимізації а недовіра, навпаки, — до делегітимізації режиму.
 

IV

Політично-ідеологічні орієнтації етно-національних груп Львівщини та їх громадянська налаштованість. Найбільше спільного між етно-національними групами Львівщини — в сприйнятті економічної і політичної реальності: глибини кризи, безвідповідальності влади тощо. Ми їх не характеризуємо в цій статті через брак місця. Водночас в ідейно-політичних орієнтаціях наявні значні розбіжності. Істотною, зокрема, є різниця між двома найбільшими етнічними спільнотами Львівщини у їх ставленні до політичних партій певного спрямування, хоч можливо вона й не є настільки великою, як про неї зазвичай думають.

Українці надають перевагу національно-демократичному (45,35%), націоналістичному (17,35%), та соціал-демократичному напрямам (11,27%); 13,51% із них заявили, що для них жоден напрям не є близьким. До правих течій виявляє прихильність 66,99% українців Львівщини, у тому числі — до право-радикальних — 1,07%; до лівих течій — 13,69%, у тому числі до ліво-радикальних (комуністів) — 0,72%.

Найбільше росіян назвали близьким до своїх переконань соціал-демократичний напрям (20,34%). Достатньо прихильників (принаймні