Реферат

“Політична і економічна влада в Україні, їх сутність і взаємодія”

Поняття «влада» має багато сенсів і різноманіт-них підходів до їх розуміння.

У вітчизняній літературі влада розуміється у трьох значеннях:

1) як відносини командування і підпорядку-вання у суспільній групі, державі й суспільстві,

2) як вольовий елемент, який виражається у здатності одних суб'єктів нав'язати волю іншим суб'єктам з допомогою примусу і переконання, підпорядкувати їх своїм інтересам,

3) як інститут, тобто організована установа, здат-на забезпечити єдність дій і усталений порядок у суспільних відносинах.

Влада за її застосуванням у суспільних сферах, а також засобами впливу поділяється на: економічну (владу мене-джерів, власників), духовну (владу релігійних ієрархів, містиків, магів), інформаційну (владу науковців, експертів, засобів масової інформації), політичну, адміністративну, військову.

Політична влада включає державну владу, владу органів самоврядування, владу партій і груп тиску, владу політичних лідерів, засобів масової інформації. Центральною у політич-ній владі є влада державна. Специфіка державної влади полягає в тому, що, по-перше, вона здійснюється спеціальним, відокремленим від решти суспільства апаратом, по-друге, є реальною на території, на яку поширюється державний суверенітет, по-третє, володіє монополією на прийняття законів, а також вжиття у разі необхідності засобів інституціалізованого примусу. При цьому слід додати, що політична влада може поширюватися і за межі компетенції держав-них органів. Скажімо, влада політичної опозиції або мафіоз-них структур може бути значно впливовішою в суспільстві, ніж офіційна державна влада.

Політика і економіка досить тісно переплітаються між собою, і суттєво впливають одна на одну.

Політика держави поширюється звісно і на економіку, звідси і поширене вживання словосполучення “економічна політика”. В свою чергу, економічний стан держави так чи інакше може впливати на політичні тенденції тої чи іншої держави. Нині в Україні відбувається двоєдиний процес становлення грома-дянського суспільства, в якому вбачаємо своєрідне змагання між його двома сторонами: політичною і економічною. Третя сторона — духов-на — завдяки національній ідеї, релігії, свободі утверджується швид-ше: люди, вивільнившись із обіймів тоталітаризму, вимагають громадянських чинників для власного самоутвердження.

У межах СНД Україна за роки незалежності набула іміджу найбільше стабільного і позбавленого серйозних внутрішніх конфліктів держави. Це досягнення постійно фігурує в програмних виступах вищих керівників і використовується як свідчення реалізації визначеної державної стратегії. Лідери національно-демократичних сил теж охоче звертаються до ідеї суспільної згоди, що, притаманні національної ментальності. Взагалі внутрішня стабільність України офіційно подається і переважно сприймається як ознака "європейності", цивілізованості і застава успішних суспільних перетворень.

Що стосується структури влади, то її особливістю є неоднорідність при однотипності, цілісності, наявність внутрішньої боротьби і, одночасно, корпоративність, спроможність до ідейних метаморфоз, поступкам між носіями різноманітних поглядів і представниками різноманітних угруповань. Є всі підстави говорити про існування в Україні розгалуженої і міцної партії влади, спроможної обслуговувати інтереси різних груп номенклатури за рахунок колективної експлуатації ресурсів країни. А що стосується політичних сутичок і сутичок, що спостерігаються сьогодні в Україні, то вони відбуваються не в зв'язку з кардинальними змінами в самій системі влади, а скоріше в зв'язку з перегрупуванням, ротацією інтересів тих або інших підзагонів політичної еліти, пов'язаних із процесом перерозподілу влади і власності.

Однак і політика і економіка – окремо виділені течії суспільного життя, які мають своє керівництво, свою владу. І політична, і економічна влада України мають свої складові елементи і свої структурні підрозділи.

Політичні влада складається з політичних інститутів – важливих джерел соціальних і політичних змін, які створюють багатоманітність каналів політичної активності, формують альтернативи соціального і політичного розвитку.

Ведучим інститутом політичної системи і влади, відповідно, є держава – джерело права і законів, яка організує життя суспільства і діяльність самої держави. Держава виразник інтересів і волі економічно домінуючого класу, оберігає його домінуюче положення в суспільстві, охороняє умови використання всіх ресурсів: людських, матеріальних, природних в інтересах розвитку суспільства і т.п. Держава усіх часів і типів характеризувалася рядом стійки, загально історичних прикмет і функцій: обов’язкове формування керуючих сил на тій чи іншій соціальній і класовій основі, процес, який в сучасних умовах має тенденцію демократизації.

Також в політичній владі важливе місце посідають політичні партії, масової суспільні організації і рухи, групи інтересів. Саме ці сили зумовлюють нормативно-регуляторну сферу в структурі політичної системи, а ті в свою чергу впливають на інші напрямки діяльності суспільства, в тому числі і економіки.

Що стосується розподілу влади, то перш за все слід згадати, що для характеристики статусу кожного з вищих органів сучасної держави визначальними є поняття форми державного правління. Форма правління - це спосіб організації влади, зумовлений принципами взаємовідносин вищих органів. При цьому вихідними є взаємовідносини між парламентом, урядом і главою держави. Зміст їх взаємовідносин в тій чи іншій мірі відбиває ідеї розподілу влад. Ці ідеї, відомі ще з ранніх часів, у найбільш чіткому викладі були сформульовані французьким просвітителем і правознавцем XVIII ст. Шарлем Монтеск`є. Його вчення відіграло помітну роль у становленні сучасної політико-правової думки і суттєво вплинуло на розвиток державних інститутів і у новий період світової історії.

Монтеск`є розрізняв три влади - законодавчу, виконавчу, судову - і стверджував, що в умовах свободи неприпустиме поєднання цих влад і здійснення їх однією особою або одним органом. Таке поєднання, на його думку, як звичайно призводило до сваволі. Тому Монтеск`є вважав за необхідне, щоб зазначені три влади здійснювались різними органами. Водночас він визнавав розподілені влади в принципі рівнозначущими і серед них не