За всієї різноманітності тлумачень суті конфліктів, загаль-ним для них є визнання того, що в основі соціального, соціаль-но-політичного конфлікту лежить суперечність, зіткнення. Це необхідна, та аж ніяк не основна умова для розуміння його сутності. Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб'єктивну реакцію на нього. Суб'єктами конфлікту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали як спосіб його вирі-шення зіткнення, боротьбу, суперництво. Подібний спосіб ви-рішення протиріччя здебільшого стає неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, коли має місце відверте зазіхання на ресурси, вплив, територію з боку соці-ального індивіда, групи, держави (коли йдеться про міжнарод-ний конфлікт). Суб'єктами конфліктів можуть виступати інди-віди, малі та великі групи, організовані в соціальні (політичні, економічні та інші структури), об'єднання, які виникають на формальній та неформальній основі у вигляді політизованих соціальних груп, економічних і політичних груп тиску, кримі-нальних груп, які домагаються певних цілей.

У політичній науці не вироблено якоїсь універсальної ти-пології конфлікту. Найбільш поширеним є поділ конфліктів на конфлікт цінностей, конфлікт інтересів, конфлікт ідентифікації.

Конфлікт цінностей — зіткнення різних ціннісних орієн-тацій (ліві — праві, ліберали — консерватори, інтервенціоніс-ти — ізоляціоністи та ін.). Є досить підстав стверджувати, що розбіжності в цінностях — одна з передумов конфлікту. Коли ці розбіжності виходить за певні межі, виникає конфліктний потенціал, формується передконфліктна ситуація. В Україні конфлікт цінностей був першим за терміном визрівання. У про-цесі свого формування він проминув три стадії:

девальвація колективістських цінностей комуністичного

(лівототалітарного) суспільства;

2) відносна перемога індивідуалістських цін-ностей вільного («демократичного») суспільства; реанімація ко-лективістських цінностей у ліво- та правототалітарних фор-мах.

Конфлікт інтересів пов'язаний із зіткненням різних, на-самперед політичних і соціально-економічних, інтересів. Виз-рівання конфліктних інтересів у посткомуністичних суспіль-ствах започаткував процес приватизації. Правлячі верхівки, утримуючи владні важелі, визначили свої інтереси як номен-клатурно-бюрократичну приватизацію. Це дозволило їм з політично правлячих груп перетворитися на економічно панівні класи своїх суспільств. Такий інтерес зайшов у суперечність з інтересом широких верств населення, яке було налаштоване на народну приватизацію.

Конфлікт ідентифікації — суперечності стосовно вільного визначення вільним громадянином своєї етнічної та громадянсь-кої приналежності. Цей конфлікт властивий передусім тим кра-їнам, які утворилися внаслідок розпаду комуністичних імпе-рій (СФРЮ, СРСР). Він спостерігається в країнах, де націо-нальні меншини компактно проживають у районах, що раніше належали їхнім етнічним батьківщинам (скажімо, проблема тран-сільванських і словацьких угорців). Визрівання конфлікту іден-тифікації було обумовлено тим, що після краху комуністичних режимів людина одержала право вільного самовизначення своєї етнічної та громадянської належності. Через це у багатьох кра-їнах значна частина населення не схотіла визнавати себе гро-мадянами держави, на теренах якої вона мешкала.

Існує дві форми перебігу конфліктів: відкрита — відверте протистояння, зіткнення, боротьба, та закрита, або латентна, коли відвертого протистояння нема, але точиться невидима боротьба. Прикладом латентної форми конфлікту є міжнаціо-нальні конфлікти на території колишнього СРСР, де «націо-нальне питання було вирішено раз і назавжди».

Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних мас-штабів, об'єктивно стає соціально-політичним, тобто зачіпає діяльність управлінських інститутів, впливаючи на механізми і способи цієї діяльності, на їхні структури, на політику, яку вони проводять. Політичні інститути, організації, рухи, втягу-ючись у конфлікт, активно обстоюють певні соціально-еконо-мічні інтереси. Відповідно, спостерігається поділ політичного конфлікту на два види:

1. Між існуючою владою та громадськими силами, інтере-си яких не представлені у структурі владних відносин.

2. Всередині існуючої влади. Політичний конфлікт пов'яза-ний із внутрігруповою боротьбою за розподіл владних повно-важень і відповідних позицій. Водночас він зазвичай пов'яза-ний зі спробами обґрунтування нового курсу в рамках існую-чого політичного ладу.

Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають політичної значущості, якщо вони зачіпають міжнародні, кла-сові, міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні, регі-ональні та інші відносини.

Помітне місце нині займає один із різновидів соціального кон-флікту — міжетнічний, пов'язаний із протиріччями, що виника-ють між націями. Особливої гостроти він набув у країнах, які зазнали краху форми державного устрою (СРСР, Югославія).

Поняття «конфлікт» використовується в політичному кон-тексті, коли трапляються великомасштабні зіткнення всере-дині держав (революція, контрреволюція), та між державами (війни, партизанські рухи).

Деякі вчені, зокрема І. Прокопенко та В. Малишенко, виз-начають декілька рівнів розвитку політичного конфлікту, пов'язаних із генезисом владних відносин. Перший рівень — у масштабах усього політичного простору щодо легітимації вла-ди, її визнання чи невизнання. Йдеться про «народну» легіти-мацію, що базується на довір'ї мас до влади, на підтримці полі-тичної еліти. Другий рівень — конфліктні відносини в полі-тичній еліті щодо обсягу владних повноважень, обґрунтування їхньої необхідності. Третій рівень має зовнішній аспект — бо-ротьба й протистояння політичних еліт на міжнародній арені.

Кожний конфлікт можна вивчити з допомогою базових па-раметрів, як-от: рівень, масштаби, гострота, сфера виникнення, динаміка розвитку, технологія врегулювання. Можна вирізнити певні етапи перебігу конфлікту, тобто його динаміку. Російсь-кий вчений В. Смолянський пропонує такі стадії:

потенційно-го конфлікту (наявність конфліктної ситуації);

переходу по-тенційного