би його максимально зрозумілим і побудував би у формі уявного діалогу.
Емоції. Спроби «тиснути на емоції» в інформаційних та суспільно-політичних програмах практично в усіх випадках покликані замаскувати реальний стан мов, або чиїсь реальні інтереси.
Сенсаційність і терміновість. Це - технологія загальної дії, що забезпечує шум і необхідний рівень нервозності, що підриває психологічний захист. Однак іноді створення штучного тла сенсаційності служить якій-небудь конкретній меті, найчастіше для відволікання уваги. Звичайно сенсація не варта ламаного гроша. Кожен повинен виробити почуття міри - порівнювати важливість повідомлення з нашими реальними проблемами.
Дроблення. Якщо політик чи підконтрольний йому ЗМІ дійсно бажає пояснити громадянам якусь проблему й одержати їхню свідому підтримку в якімсь питанні, то він завжди викладе цю проблему в цілісному виді, хоча б і коротко. Проблему можна уподібнити організму - у неї є передісторія, вона виникає і розвивається, знаходить зв'язані чи породжені нею проблеми. Політик, що маніпулює нашою свідомістю, представляє нам замість цілісної проблеми її маленький шматочок, та й його дробить на частині - так, щоб ми осмислити ціле і зробити вибір не могли. Ми повинні вірити йому, як жерцю, що володіє всім знанням. Пам'ятайте про принцип компетентності - не вірити беззастережно нічому з того, у чому особисто не можемо переконатися (насамперед це стосується аналізу).
Повторення. Один з головних засобів недобросовісної пропаганди. Якщо раптом на телебаченні починають безкінечно обговорювати одну й ту ж тему, використовуючи при цьому одні й ті ж комбінації слів - є всі підстави запідозрити маніпулятивний характер цих повідомлень.
Вилучення з контексту. Вилучаючи ту чи іншу проблему з реального контексту, маніпулятор «заганяє» думку глядача в потрібне йому русло. Ігнорування альтернативних думок, всіх факторів тієї чи іншої суспільної проблеми чи ситуації свідчить про ті, що позначка повідомлення - створити у свідомості глядачів інспірований, умисно створений висновок чи оцінку.
Тоталітаризм джерела повідомлень. Відсутність альтернативних джерел інформації, опозиційних ЗМІ (у першу чергу телеканалів), свідома інформаційна блокада альтернативних думок - одна з найсуттєвіших ознак маніпуляції масовою свідомістю в масових масштабах.
Змішування інформації та оцінки. Грубий маніпулятивний прийом, проти якого прийняті спеціальні законі в європейському законодавстві. Сприймаючи факти, людині складно захиститися від нав'язаних ведучим чи диктором оцінок цих фактів. Цей прийом застосовується на вітчизняних телеканалах дуже широко.
Прикриття авторитетом. Спроби підтримати бу-яку політичне чи ідеологічне твердження авторитетом конкретної особистості, особливо в тому випадку, якщо вона не має жодного стосунку до тієї сфери, яка пов'язана з цим твердженням.
Пересічному телеглядачеві, набір таких «індикаторів» може допомогти зберегти здатність до самостійного мислення під маніпулятивним «пресом» мас-медіа.
Активізація стереотипів. Дуже часто звертаються до наших стереотипів, будять почуття якоїсь спільності, підкреслюючи нашу відмінність від «них» - інших («Ми з вами - однодумці!»). Прагнення відправника повідомлень «стереотипізувати наше поводження», тобто домогтися, щоб ми сприймали інформацію і відповідали на неї відповідно до норм поводження визначеної спільноти - вірна ознака маніпуляції.
Взагалі, ті політики й інформатори, що зловживають, цими атрибутами повідомлень, просто повинні думкою заноситися в список штатних маніпуляторів, і до них завжди треба відноситися з недовірою.
«Завжди, почувши в звертанні явну чи сховану апеляцію до якихось укорінених у нас почуттів чи установок, корисно швидко пробігти в думці іпостасі свого «Я» і прикинути, на яку з них тисне ідеолог, що звертається до мене. Тоді легше буде зрозуміти, на яку автоматичну реакцію він розраховує і до чого непомітно хилить. Як тільки ми намагаємося це усвідомити, зникає автоматизм і починається процес міркування. Поштовх до нього - виявлення ознаки маніпуляції»[30,89]. Або думка популярного співака: незважаючи на те, що в політиці він розбирається навряд чи краще, ніж ми з вами, середні громадяни, до неї (до думки) прислухаються більше. Це маніпуляція.
Прикриття авторитетом. Коли як доказ у підтримку якогось чисто ідеологічного чи політичного твердження залучається авторитет і повага, завойований в зовсім іншій, не зв'язаній з цим твердженням сфері (або завойований безпідставно), то це - типова маніпуляція.
Вже знаючи це, можна принаймні збудувати для себе певний бар'єр довіри і не пускати досередини своєї свідомості різні маніпулятивні повідомлення.
Мабуть, починати треба з розуміння наступної речі: жоден політик та жоден залежний медіа-ресурс (газета, телеканал, радіо, а також жоден з творців політичної реклами, що там обертається) не зацікавлений безпосередньо та ідейно в тому, щоб ми отримували повну і правдиву інформацію.
Кожен політик і кожен заангажований медіа-ресурс намагається подавати інформацію так, як вигідно йому, і так, як дозволяє йому цей «електорат». Оскільки у нас в Україні немає ніяких громадських сил, які би фахово формували попит на правдиву інформацію, то політики та залежні журналісти сміливо можуть часом недоговорити, а часом і перебрехати. Основне - щоб ми повірили.
Потрібно виробити звичку сумніватися в кожному повідомленні, в кожному випуску новин, в кожній солодкавій рекламі. Тобто - це вчитися «прикидати», кому це вигідно.
Перша і, мабуть, головна умова успішної маніпуляції полягає в тому, що в переважній більшості випадків переважна більшість нас не бажає витрачати ні душевних, ні розумових сил, щоб просто засумніватися в повідомленнях. Великою мірою це стається тому, що пасивно зануритися в інформаційний потік набагато легше, ніж критично переробляти кожен сигнал. На це не вистачить жодних сил, якщо не виробляти в собі певний набір автоматичних контролюючих «розумових інструментів», які самі по собі, без особливих зусиль волі, аналізують інформацію за одною ознакою: чи є в ній симптоми