По-третє, чинність може витягатися із самого процесу взаємодії з партнером: (д) динамічні чинності (темп, паузи, ініціатива), (е) позиційні переваги (експлуатація емоційного тону колишніх або актуальних відносин), а також (ж) договір - результат спільних угод. І нарешті, по-четверте, чинність добувається зі слабкостей партнера або його психічних особливостей[9,82].

Є. Доценко виокремлює такі рівні маніпуляції:

а) перший рівень – посилення наявних у свідомості людей необхідних маніпуляторові ідей, установок, мотивів, цінностей, норм;

б) другий рівень – пов’язаний з приватними, незначними змінами поглядів на ту чи іншу подію, процес, факт, що також впливає на емоційне й практичне ставлення до конкретного явища;

в) третій рівень – корінні, кардинальні зміни життєвих установок шляхом повідомлення об’єктові сенсаційних, драматичних, надзвичайно важливих для нього повідомлень[9,67]. Інший дослідник даної проблеми С.Кара-Мурза вважає, що «маніпуляція – це вид застосування влади, при якому той, хто володіє нею впливає на поведінку інших , не розкриваючи характер поведінки , яку він від них очікує»[14,10]. Тобто, маніпуляція в її сучасному змісті – це програмування думок й устремлінь мас, їхніх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпечити таке їхнє поводження, яке потрібно тим, хто володіє засобами маніпуляції.

До основних ознак маніпулювання, крім тих, про які було вже сказано, автор відносить ще таку очевидну ознаку: до людей, свідомістю яких маніпулюють, ставляться не як до особистостей, а як до об'єктів, особливого роду речей.

Маніпуляція - це частина технології влади, а не вплив на поводження друга або партнера. Простий обман не є маніпуляцією, - наголошує автор. Усяка маніпуляція свідомістю є взаємодією. Жертвою маніпуляції людина може стати лише в тому випадку, якщо вона виступає як її співавтор, співучасник. «Тільки якщо людина під впливом отриманих сигналів перебудовує свої погляди, думки, настрою, мету - і починає діяти за новою програмою - маніпуляція відбулася. А якщо вона засумнівалася, захистила свою духовну програму, то жертвою не стає. Маніпуляція - це не насильство, а спокуса»[14,11].

Труднощі створює та сторона маніпуляції свідомістю, яку дослідник позначає як «скритість», особливо ще при наявності майстерності й спритності. Професійні маніпулятори, своїх секретів не розкривають й у свої творчі лабораторії сторонніх не допускають.

Таким чином, дійсний зміст слів і справ авторів й «відповідальних виконавців» важливих акцій по маніпуляції суспільною свідомістю завжди ретельно схований, і потрібна спеціальна робота для його виявленню. Тому потрібно досліджувати випадки, що нас цікавлять, окремі ситуації. Якщо дослідження буде успішним, ми одержимо знання, яке може допомогти людині, що хоче в майбутньому по можливості захиститися від маніпуляції його особистою свідомістю й іншим.

Перше (і, можливо, головна) умова успішної маніпуляції полягає у тому, що в переважній більшості випадків більшість громадян не бажає витрачати ні розумових сил, ні часу на те, щоб просто засумніватися в повідомленнях. Багато в чому це відбувається тому, що пасивно зануритися в потік інформації набагато легше, ніж критично переробляти кожен сигнал.

На думку С.Кара-Мурзи, тут важливими є два моменти. По-перше, необхідно засікти те повідомлення, «з якого стирчить занадто багато "локшини", приготовленої, щоб навісити вам на вуха»[14,13].

Інша справа - швидко вибудувати правдоподібні версії того чи іншого повідомлення. Автор наголошує на тому, що маніпуляція свідомістю як засіб влади виникає тільки в цивільному суспільстві, із установленням політичного порядку, заснованого на представницької демократії.

Творцем концепції і технології маніпуляції автор вважає США. «Тут, на просторах, вільних від традицій старих станових культур, виник індивідуум у самому чистому й повному виді»[14,21]. В «батьків націй» і заможного шару Сполучених Штатів з'явилася гостра потреба контролювати величезну юрбу вільних індивідів, не прибігаючи до державного насильства (воно було попросту неможливо й суперечило самій ідейній основі американського індивідуалізму). Так виник новий в історії тип соціального керування.

Г.Шиллер писав: «Сполучені Штати зовсім точно можна охарактеризувати як розділене суспільство, де маніпуляція служить одним з головних інструментів керування, що перебуває в руках невеликої правлячої групи корпоративних й урядових босів. З колоніальних часів владоімущі ефективно маніпулювали білою більшістю й придушували кольорових меншостей»[56,187]. У США створювалася саме технологія, і на це працював і працює великий загін навчених, професійних інтелектуалів. М.Шиллер відзначає: «Там, де маніпуляція є основним засобом соціального контролю, як, наприклад, у Сполучених Штатах, розробка й удосконалення методів маніпулювання цінуються набагато більше, ніж інші види інтелектуальної діяльності»[56,194].

Можна сказати, що в справі маніпуляції фахівці США досягли досконалості - вони обертають на службу правлячим колам навіть ті суспільні верстви, які, здавалося б, саме перебувають в опозиції до влади цих кіл.

Виходячи з цього, автор робить висновок, що як тільки маніпуляція свідомістю перетворилася в технологію панування, саме поняття демократії стало чисто умовним і вживається лише як ідеологічний штамп. А штамп всерйоз не приймають.

С.Кара-Мурза намагається проаналізувати питання статусу людини, що з ним відбувається при переході від прямого примусу до маніпуляції його свідомістю. «Навіть в «війні всіх проти всіх», що ведеться за правилами цивільного суспільства (конкуренції), об'єкти впливу діляться на три категорії: друг, партнер, суперник. Фахівці сходяться на тім, що людина, що стала об'єктом маніпуляції, взагалі випадає із цієї класифікації. Він - не друг, не партнер і не суперник. Він стає річчю»[14,43].

Аналізуючи ХХ ст., С.Кара-Мурза називає його «століттям спектаклю». «Ми, прості люди, стали як би глядачами, що затамувавши подих спостерігають за складними поворотами захоплюючого спектаклю. А сцена