«Спектакль - система дуже гнучка. У режисерів немає детальних планів, які бувають у будівельника. Вся перебудова й реформа є ланцюг дій по дестабілізації, а для неї не потрібна ні потужна соціальна база, ні більша сила - підірвати міст у мільйон разів легше, ніж побудувати. При цьому точно не можна передбачати, по якому шляху піде процес, є лише сценарії. Але режисери готові до того, щоб діяти по будь-якому сценарії, і швидко визначають, який з них реалізується»[14,192-195].

Фактично, обидва автори, аналізуючи у своїх творах феномен маніпуляції, погоджуються у наступному:

-маніпуляція – психологічний, а не фізичний вплив;

-маніпуляція – це прихована дія, факт якої не повинен бути поміченим обґєктом маніпуляції;

-маніпуляція – це вплив, який потребує значної майстерності і знань.

Особливість маніпулятивного впливу в тому, що його здійснюють для досягнення тих чи інших політичних цілей і він має політичні наслідки для цілого суспільства або певної його частини.

У цьому контексті необхідно зупинитися на тому розумінні влади, яку розробив М. Вебер: влада є вольовим впливом, це певне нав’язування об’єкту волі єдиного суб’єкта. Тобто концептуальне сприйняття влади містить маніпулятивне поле, в межах котрого політичне панування досягається за допомогою прямого впливу домінуючих груп на підвладні всупереч їх базисним інтересам. Як домінуючі, так і підвладні групи вважають, що вони все роблять у повній відповідності не тільки зі своїми інтересами, але також з інтересами протилежної групи.

Тобто, влада у Вебера — це можливість здійснювати всередині певних суспільних відносин власну волю, навіть попри спротив, незалежно від того, на чому дана можливість базується. Дане визначення інтерпретується як «вольове ставлення», а акценти у Вебера зміщені на трактування влади як певного потенціалу політичного суб’єкта, що володіє особливими субстанційним якостями носія влади. Тобто, вчений не відділив маніпуляцію від влади.

Звідси можна зробити висновок, що маніпулювання завжди припускає і вибір інтелектуальної ситуації, і боротьбу за домінування. Звідси, до речі, виникає інший феномен – феномен «внутрішніх» чи «зовнішніх» ворогів»: або це люди, соціальні групи, а то й класи, народи, які не поділяють «наших (демократичних, соціалістичних і т.ін.) принципів», або це просто «терористи», які хочуть «скинути законний конституційний лад», начебто існує інший, незаконний конституційний лад, що кимось пропонується в якості альтернативного проекту суспільного розвитку. Маніпулювання суспільною думкою, таким чином, виступає в ролі певної маркетингової стратегії, що розповсюджує домінуючу, державну ідеологію на ще не повністю контрольовані ринки. Інтелектуальна і системна криза наступає саме тоді, коли ця ідеологія практично освоює відведений їй простір.

Втім, будь-яка держава, незалежно від своїх цілей, так чи інакше прагне до такого тотального домінування.

На думку Х. Ортеги-і-Гассета, феномен маніпулювання полягає у фатальній необхідності духовної диктатури. Без духовної влади, без маніпулювання громадською думкою та людьми в суспільстві панувала б анархія, що спричинило б його розпад. Більшість людей не має власної думки, зазначає філософ. На його думку, сучасна «масова людина» не вміє мислити і не хоче цього робити, що й підтверджує історичний розвиток [34,82]. Тобто можна стверджувати, що дар свободи для багатьох людей є надто важким, і виникає бажання віддати його комусь, зняти з себе відповідальність за дії та вчинки.

На думку Я.Любивого, коли людиною маніпулюють, її, по-перше використовують як засіб для реалізації чиїхось корисливих цілей; по-друге, її обдурюють, не дають повністю зорієнтуватися в ситуації; по-третє, дії людини, якою маніпулюють, якщо не цілковито, то принаймні частково, не відповідають її власним корінним інтересам. Відповідність або невідповідність дій великих мас людей корінним інтересам є ключовим критерієм наявності або відсутності маніпулювання[23,57]. Особливості взаємин між суб’єктом і об’єктом маніпуляції, ступінь маніпулювання свідомістю залежать, на його думку, від соціальної дистанції між елітою та широкими масами і від соціального напруження, що його породжує величина цієї дистанції. Соціальна дистанція, у свою чергу, залежить від особливостей економічного укладу суспільства, розподілу основних засобів існування та життєвих благ, специфіки політичного режиму тощо.

Від величини соціальної дистанції залежить також ступінь соціального напруження в суспільстві. Хоча саме собою напруження визначається не тільки наявністю соціальної дистанції, а й низкою інших чинників, наприклад: кризові явища в економіці, зниження рівня життя, посилення соціально-стресових явищ у суспільстві тощо. Відповідно, збільшення чи скорочення соціальної дистанції в соціумі, посилення й послаблення соціальних напружень накладають свій відбиток на взаємини суб’єкта й об’єкта маніпулювання[23,60–61]. Якщо соціальна дистанція між елітою й масами збільшується, і водночас зростає соціальне напруження, то панівна еліта прагне тотальніше маніпулювати свідомістю мас, щоб ефективніше тримати їх у покорі. Якщо з якихось причин соціальна дистанція зменшується, і знижується ступінь соціального напруження, то потреба в маніпулюванні масовою свідомістю спадає[23, 65].

Суб’єкт управління маніпуляцією прагне врахувати теперішній стан масової свідомості, її очікування та прагнення, наявні проблеми, сенсації, які недавно хвилювали й далі хвилюють громадську думку. Якщо стратегія маніпулювання масовою свідомістю спирається на певну ідеологію, то тактика маніпулятивної діяльності є, фактично, пропагандистською практикою[23,73]. Однак маніпулювання наявне лише там, де є свобода вибору або хоча б формальна можливість альтернативної дії. У