Наступними стадіями процесу маніпуляції є інформаційна й аналітична робота. Під інформаційною роботою мають на увазі збір інформації, що стосується об'єкта, суб'єкта й навколишнього середовища процесу маніпуляції. Крім того, ця стадія містить у собі зберігання, первісну обробку й передачу інформації. Аналітична робота являє собою аналіз наявної інформації, тобто оцінку параметрів, розрахунок показників і т.п. Стадії інформаційної й аналітичної роботи реалізуються під час всіх етапів процесу маніпуляції - від постановки мети до її практичної реалізації. Ці стадії є найбільш протяжними в часі, оскільки здійснюються в ході всього процесу маніпулятивного впливу.

Наступною стадією виступає вибір варіанта дії, що здійснюється як розробка й обґрунтування рішення. Ця стадія містить у собі знаходження варіантів дій, порівняння варіантів і визначення критеріїв вибору, вибір методів маніпуляції й ухвалення остаточного рішення, що представляє собою поетапний план передбачуваного маніпулятивного впливу.

Завершальна стадія - це організаційно-практична робота зі здійснення рішень. Ця стадія починається вже на етапі ухвалення рішення й триває на наступному етапі практичної діяльності, супроводжуючи його до моменту досягнення поставленої мети. На цій стадії виробляється доведення рішення до конкретних виконавців, роз'яснення й уточнення рішення, розподіл завдань і контроль за їхнім виконанням[53,68-75].

Таким чином, розгляд даними вченими політичної маніпуляції, виходячи з аналітичних, проектних й інших цілей, дає можливість визначити її як процес, що складається етапів і стадій. Такий підхід дозволяє: чітко планувати як послідовність протікання етапів і стадій, так і їхню тривалість; у міру необхідності розчленовувати їх на операції й процедури; обґрунтовано вибирати соціологічні методи й інструменти дослідження, властиві конкретному етапу або стадії маніпуляції; повніше окреслити коло вимог до учасників того або іншого етапу або стадії; визначити інші ресурси необхідні на кожному етапі й стадії.

Застосування такої концепції має не тільки теоретичну значимість, але й ефективна для практичної діяльності.

Ще однією досить цікавою працею в цьому контексті є праця А.Воєводіна «Стратагеми і стратегії війни, маніпуляції, обману», яка містить безліч цікавих і повчальних історій, що розкривають традиційні способи обману й маніпуляцій, застосовуваних в побуті, політиці, на війні, у кримінальному житті. Крім того, у книзі наводиться сімдесять пять конкретних стратагем, що ілюструють застосування на практиці.

Термін "стратагема" має європейське походження, його виникнення зв'язують із давньогрецьким словом strategema, службовцем для позначення військового справи й військових хитростей. У цей час термін "стратагема" може бути використаний в декількох значеннях. У безпосередньо прикладному варіанті він позначає військову хитрість або хитрість, виверт у політичній, економічній, злочинній діяльності, приватному житті. У даній роботі цей термін використається в більш широкому змісті. Китайські стратагеми не просто дають рецепти можливих дій. Вони визначають те поле, на якому ти перебуваєш, ті моральні й соціальні норми, яким ти випливаєш або якими ти зневажаєш в ім'я досягнення мети.

Китайські стратагеми визнають єдиний критерій істинності ефективності дій у боротьбі за владу й ресурс. Для них не існує понять духовності, моралі як необхідних елементів твоєї особистості або діяльності. Існує єдиний критерій - ефективність. Ні друзів ні союзників, усі вороги.

Деякі вороги - явні, деякі - таємні або потенційні. Моральність та інші духовні атрибути розглядаються як інструменти, якими особа повинна користуватися у своїх цілях, але аж ніяк не як норми, яких вона зобов`язана дотримуватись. Загальний принцип китайських стратагем - "Ціль виправдує засоби".

Стратагеми не являють собою явище винятково китайське. Адже, опосередковані способи впливу, неявне маніпулювання чужим поводженням застосовувалися політиками й правителями незалежно один від одного за всіх часів й у всіх народів. Вважаю за доцільне навести кілька з них: «Обдурити імператора, щоб він переплив море»; «Убити чужим ножем»; «Грабувати під час пожежі»; «Якщо хочеш що-небудь піймати, спочатку відпусти (хочеш одержати - спочатку дай)»; «Об'єднатися з далеким ворогом, щоб побити ближнього»; «Оголосити, що тільки збираєшся пройти крізь державу захопити її»; «Стратагема подвійних стандартів»; «Гра без правил».

Як бачимо, дані стратагеми є безпосередніми техніками здійснення маніпуляції; це практичні поради, «правила», з допомогою котрих можна успішно досягати мети І хоча дана праця зосереджена на способах маніпуляції, що використовувались ще в Стародавньому Китаї, але не втратила своєї актуальності відносно сьогоднішніх реалій, адже опосередковані способи впливу, неявне маніпулювання чужою поведінкою застосовувалось політиками та правителями незалежно один від одного у всі часи.

Суть стратагемної політики полягає в тому, що це політика, що забезпечує реалізацію підготовленої стратагеми, використовуючи при цьому засоби й методи не з норм і звичаїв міжнародного права, а з теорії військового мистецтва, і ґрунтується на принципі - ціль виправдує засоби. Змістовна модель стратагеми є «синтезом результатів оцінки ситуації й специфічного прийому, виробленого теорією для аналогічної обстановки». Стратагема, зокрема зовнішньополітична, в інтерпретації фахівців - це, як правило, добре розроблений стратегічний план, націлений на рішення однієї або декількох найважливіших стратегічних завдань зовнішньої політики держави й передбачає використання облудних дій (хитростей, пасток), які вводять супротивника в оману щодо щирих цілей і спонукують його діяти певним чином, вигідному для протилежної сторони[8,11].

Оскільки сьогодні маніпуляція здійснюється практично у всіх сферах політичного життя, то , на мою думку, варто зупинитись на відмінностях політичної маніпуляції від інших видів. Ця відмінність полягає в тому, що об'єктом тут є більші групи людей, тобто маси, а суб'єктом - політичні суб'єкти, що володіють владою або прагнуть до неї.

Тут маніпуляція носить