Засоби досягнення поставлених цілей у політичних технологіях досить широкі, тому що вони містять у собі багатоаспектні параметри. У результаті може виникнути синтез компонентів, узятих із соціології, політології, сфер бізнес-комунікацій, міжособистісних відносин.

Як вже згадувалось, політичні маніпуляції бувають двох видів: міжособові і масові.

Міжособова маніпуляція спрямована, як правило, на оточення політика, яке є потрібним, щоб політик прийшов до влади. Масова—на публіку, яка повинна сприйняти політика і підлягати його діям. Для здійснення міжособових маніпуляцій важливо знати тип і особливості особистості, оскільки саме з їх урахуванням і чиниться вплив на людину, а для того, щоб маніпулювати групою людей, особливо великою, необхідно досконало знати її характеристики, вразливі місця. Вміння маніпулювати конкретними людьми та настроями мас далеко не завжди поєднуються в одній особі, про що у свій час писав Г.Лєбон.

Основна відмінність між маніпулюванням масовою свідомістю та індивідуальним маніпулюванням у міжособистісних взаєминах – у специфіці зосередження відповідальності. Коли маніпулюють масовою свідомістю, то з мас знімають відповідальність. Кінцева мета такого маніпулювання – пасивність мас, їхня інертність, при цьому навіюють переконання «за вас думають правителі». У міжособистісній маніпуляції, навпаки, відповідальність за рішення перекладають на адресата.

Отже, маніпулювання – це система засобів психологічного та ідеологічного впливу на людей з метою зміни їхніх думок, поведінки та прихованого управління ними. Воно еволюціонувало від давніх часів, але тільки на сучасному етапі стало так широко розповсюджуватись, удосконалились маніпулятивні технології, які в повсякденній і діловій взаємодії стають усе більше витончений і замаскованими, причому ріст благополуччя життя людей не приводить до зменшення цієї тенденції. Існують цілі інститути, які за допомогою різних засобів виконують маніпулятивні дії, впливаючи на підсвідомість людей, впроваджуючи в психіку людини норми, які повинні визначати її поведінку.

РОЗДІЛ 2. Технології політичного маніпулювання.

Зростання застосування та ефективності маніпулювання зумовлене сутністю нинішнього суспільства. Основою будь-якого маніпулювання є інформація, тому всі засоби маніпулювання пов?язані саме з маніпулюванням інформацією, що здійснюється за допомогою різноманітних технологій.

Технології політичного маніпулювання – це комплексна система методів та способів впливу на суб?єктів політики з метою прихованого управління ними.

Під антитехнологіями розуміють сукупність методів та прийомів маніпулювання політичною свідомістю з метою швидкого досягнення бажаного результату.

Будь-яка влада маніпулює людьми – у цьому немає таємниці. Вона робить це відкрито через засоби масової комунікації, чинить відкритий тиск. Так, радянська влада створювала видимість участі населення у вирішенні державних справ, у політичному житті, хоча зрозуміло, що це не відповідало дійсності. Українська влада намагається показати своє бажання діяти на благо народу та приховати свою реальну сутність. Багато суб’єктів сучасної політичної влади (як окремі особистості, так і певні громадські організації, рухи, партії), які виникли на потребу суспільства, активно використовують методику інформаційно-психологічного впливу. Політика маніпулювання тісно пов’язана з систематичною дезінформацією населення, суспільства, певних груп людей. Маніпулюючи фактами, приховуючи одні та інтерпретуючи інші, є змога формувати певну установку. Та все таки базовим, класичним напрямом політичного маніпулювання залишається обмежування та «проціджування» інформаційних струменів[53,98]. Небажана для влади інформація про ту чи іншу подію частково (повністю) обмежується чи (або) подається у перекрученому вигляді. Часто відновити першоджерело неможливо.

В.Розін вважає, що всі найдавніші технології маніпулювання виникли з потреби і спостереження[47,42]. З давніх часів технології маніпулювання суспільною свідомістю передавалися суспільною елітою від покоління до покоління і зберігалися в найсуворішій таємниці та постійно шліфувалися у практиці політичної діяльності. Так, ще в стародавньому Китаї за 2000 років до нашої ери при імператорі існувала так звана «Палата пісень». Займалася вона тим, що через своїх добре оплачуваних чиновників і службовців збирала популярні в народі пісні антиурядового змісту. Мелодії особливо популярних пісень-шлягерів антиурядового змісту запам'ятовувалися і записувалися цими чиновниками. Потім у «Палаті пісень» на ці популярні мелодії складалися пісні прямо протилежного змісту, що славили імператора, у цих піснях висловлювалася подяка від народу за дії і рішення можновладців. Штатні «співаки», що старанно охоронялися військами, знову направлялися в села, де зігнані люди зобов'язані були слухати і запам'ятовувати їхні улюблені мелодії, але з цілком іншими словами.

У цьому прикладі немає ніякого перебільшення. Суспільна сприйнятливість пісні — властивість, що помічена дуже давно, а тому використовується політиками протягом усієї людської історії, притому у найнесподіваніших формах. Суть маніпулювання проста і заснована на тому, що не сама по собі теорія «опановує маси», але теорія ідеалізована, художньо оформлена, що спроможна збудити емоції, спрямовані в річище втілення якогось ідеалу. А пісня — ідеальний інструмент для цього, особливо пісня політична. Це прекрасно продемонструвано в період існування Радянського Союзу на прикладі партії більшовиків на чолі з В.Леніним. Очолювана ним організація — єдина з партій, що існували тоді в Росії, — використала найефективніші технології захоплення влади. Але певним зразком використання технологій політичного маніпулювання є і дотепер маловідоме керування В.Леніним не тільки перебігом політичної боротьби, але і «пісенною» політикою більшовиків. Він вчив, які пісні партії потрібні, а які ні. Тільки у 1904-1907 роках партійна