Роль політичної пісні полягає не в тому, щоб оспівувати ідеали, а в тому, щоб вселяти безкінечну віру в їх непогрішимість. У цьому і парадокс цієї маніпуляції: не маючи справу безпосередньо з ідеалами як такими, політична пісня може мігрувати з одного політичного табору в інший. Пісні концентрували в собі єдиний порив народу — і емоційний, і ідеологічний, торкаючись найтонших струн людської душі, пропагуючи віру в ідеал. Можна цілком погодитися з В.Фрумкіним, котрий пише: «Дія цих «символів віри» була глибокою і довготривалою. Образ Ідеалу «вмонтовувався» ними в найінтимніші куточки народної свідомості, мільйони душ переймалися дихотомією любові до майбутнього і ненависті до дійсності. Полум'яні і горді пісні освячували і заздалегідь спокутували криваве насильство над частиною людства заради порятунку прийдешніх поколінь. «Купим кровью мы счастье людей...»[54,34-35].

Наведені ілюстрації - один із прикладів соціальної технології впливу на суспільну свідомість з метою підтримки віри у певний соціально-політичний ідеал.

Існують різні класифікації технологій політичного маніпулювання.

На думку В.Амеліна технологічно маніпулювання масами являє собою «вплив на суспільну думку за допомогою управлінських ефектів для досягнення певних цілей комуніканта». Технологія політичної маніпуляції, на його думку, передбачає наступні моменти:

а) впровадження у свідомість під виглядом обґєктивної інформації неявного, але бажаного для певної групи осіб змісту;

б) дія на больові точки суспільної свідомості, які збуджують страх, тривогу, ненависть тощо;

в) реалізацію деяких замислів і цілей, які приховуються і досягнення яких комунікант повґязує з підтримкою суспільною думкою своєї позиції[1,246].

Зокрема, В.Бебик серед арсеналу методів впливу виділяє такі:

- брехня — відверте підтасування фактів і поширення неправдивої інформації;

- замовчування — блокування правдивої інформації щодо діяльності того чи іншого суб`єкта політики, події тощо;

- напівправда - коли з метою забезпечити довіру аудиторії об’єктивно і докладно висвітлюються конкретні, малозначущі факти і одночасно замовчуються більш важливі або ж подається загальна хибна інтерпретація подій;

- навішування ярликів - для компрометації і відторгнення слухачами осіб чи ідей їм без доказів навішується ярлик фашиста, імперіаліста чи «червоного»;

- упровадження іміджів і кліше — укорінення в суспільну свідомість бажаних для правлячої еліти стереотипів щодо тих чи інших суб`єктів політики, окремих подій чи фактів[3,268].

Відомий дослідник Фербер К. виділяє наступні методи маніпуляції:

1. Використання вселяння.

2. Перенос приватного факту в сферу загального, у систему.

3. Використання слухів, домислів, тлумачень у неясній політичній або соціальній ситуації.

4. Замовчування одних фактів і випинання інших.

5. Метод фрагментації.

6. Багаторазові повтори або «метод Геббельса».

7. Створення неправдивих подій, містифікація.

8.Вплив на больові точки суспільної свідомості.

9. Реалізація своїх замислів, спираючись на підтримку громадської думки.

Наприкінці 30-х років у США в Інституті аналізу пропаганди сформовано сім основних прийомів інформаційно-психологічного впливу, в основі яких була маніпулятивна складова; –

«приклеювання або навішування ярликів» –

«сяюче узагальнення», або «блискуча невизначеність»;–

«перенос», або «трансфер»;–

«посилання на авторитети», «за рекомендацією», «свідчення»;–

«свої хлопці», або «гра в простонародність»;–

«перетасування», або «підтасування карт»;–

«загальний вагон», «спільна платформа» або «фургон з оркестром»[51,122].

Суть «приклеювання або навішування ярликів» – у виборі образливих епітетів, метафор, назв, так званих ярликів, для характеристики людини, організації, ідеї, певного соціального явища з метою дискредитувати особистість, соціальну групу чи предмет обговорення в очах аудиторії.

«Сяюче узагальнення», або «блискуча невизначеність» – прийом, коли змінюють назву, визначення певного соціального явища, ідеї чи організації, соціальної групи або конкретної людини на більш узагальнене родове ім’я, яке має позитивне емоційне забарвлення та зумовлює доброзичливе ставлення навколишніх. Базується на експлуатації позитивних почуттів та емоцій людей до певних понять і слів, наприклад, «любов», «щастя», «свобода», «демократія», «успіх», «перемога» тощо. Ці слова мають позитивний психоемоційний вплив, і їх використовують для підтасування рішень і поглядів.

Прийом «перенос», або «трансфер» полягає в ненав’язливому та непомітному для більшості поширенні авторитету та престижу того, що вони цінують і поважають, на те, що подає джерело комунікації. Тобто ініціюють асоціації, формують асоціативні зв’язки поданого об’єкта з кимсь або чимось, що є цінним і значущим для навколишніх. Цей процес може бути зворотним, коли, спонукаючи до певних асоціацій з негативними поняттями і соціально осудливими явищами, подіями, фактами, людьми, дискредитують конкретних людей, ідеї, соціальні групи чи організації.

Суть «посилання на авторитети» полягає в наведенні висловлювань особистостей, які мають високий авторитет або навпаки – таких, що спричинюють негативну реакцію в категорії людей, на яких спрямовано маніпулятивний вплив. Як правило, вони містять оцінні судження стосовно людей, ідей, подій, програм, організацій тощо.

Метою прийому «свої хлопці», або «гра в простонародність» є спроба встановити довірливі відносини з аудиторією – як з близькими за духом людьми; формування асоціацій про народність або належність до народу комунікатора – «вихідця з народу».

«Перетасування», або «підтасування карт» – прийом, за допомогою якого тенденційно добирають та подають тільки позитивні або тільки негативні факти й докази, водночас замовчуючи протилежні. Його основна мета – використовуючи односторонній добір та подачу фактів, свідчень, доказів, продемонструвати привабливість або, навпаки, несприйнятливість певного погляду, програми, ідеї тощо.

«Загальний вагон», «спільна платформа» або «фургон з оркестром» як пропагандистський прийом полягає в доборі суджень, висловлювань, фраз, які створюють враження, ніби так роблять усі. Повідомлення, наприклад, може починатися зі слів: «Усі нормальні люди розуміють, що...» або «Жодна розсудлива людина не стане заперечувати...» тощо. «Спільна платформа» викликає в людини почуття впевненості в тому, що більшість членів