КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З КУРСУ ПОЛІТОЛОГІЇ

Тема:

“Політичні конфлікти”

План.

Теоретичне осмислення: типологія політичних конфліктів.

Основні способи врегулювання політичних конфліктів.

Вивчення конфліктів є одним із головних завдань політології, оскільки сучасна епоха розглядається багатьма політологами як період загострення (з тенденцією до наростання) конфліктів, а управління ними — як одна з найважливіших умов підтримки соціально-політичної стабільності всередині країни та на міжнародній арені. Актуальність теоретичних і практичних аспектів цього поняття обумовлена загостренням різнопланових конфліктів в Україні та в інших посткомуністичних країнах. Нинішня полі конфліктна ситуація в Україні, що склалася внаслідок трансформації «безконфліктної тоталітарного» типу суспільства у посттоталітарний, потребує фунт моментального вивчення суспільно-цивілізаційних і ненасильницьких форм регулювання соціальне-політичних конфліктів. Вони вважаються нормальним явищем суспільного життя, тому вивчення конфлікту в суспільному розвитку, методів соціального управлін-ня, гармонізації суспільних відносин покликали до життя конфліктологію — самостійну галузь знань на перехресті соціології, пол-ітології, політичної психології.

Поняття «конфлікт» у вітчизняній літературі розглядалося під різними кутами зору. Спеціалісти-словесники тлумачили конфлікт як зіткнення протилежних сторін, думок, сил; серйо-зні розбіжності, гостру суперечку. Соціологи характеризували конфлікт як вищу стадію розвитку суперечностей в системі відносин людей, соціальних груп, соціальних інститутів, сус-пільства в цілому. Психологи розцінювали конфлікт як зіт-кнення протилежних цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів суб'єктів взаємодії. Політологи додають, що мова йде про зіткнення не просте, а пов'язане з ускладненнями та боротьбою у владних відносинах.

Раніше радянські вчені, вважаючи конфлікт вищою ста-дією розвитку протиріч, поділяли їх на антагоністичні, влас-тиві «експлуататорському» ладові, та неантагоністичні, прита-манні соціалістичному суспільству. І річ не тільки в тім, що «соціалістичні» конфлікти виявилися у низці випадків гострі-шими та «небезпечнішими» від «капіталістичних»; головна по-милка полягала в положенні про можливість існування суспільства чи взагалі безконфліктного, чи з невеликою кількіс-тю локальних конфліктів. Не заглиблюючись у критику ста-рих підходів, неприпустимість яких для більшості сучасних дослідників є очевидною, зупинімося на з'ясуванні суті соці-ально-політичного конфлікту, його видів, історії вивчення кон-фліктів у політичній спадщині.

Проблематика соціально-політичного конфлікту має давні традиції в історії політичної думки. Найбільший внесок у роз-роблення теорії конфлікту зробили Аристотель, Т. Гоббс, Н. Макіавеллі, Д. Віко, А. Токвіль, К. Маркс, М. Вебер. За всієї різно-манітності підходів характерним для них є розуміння політич-ного конфлікту як постійно діючої форми боротьби за владу в даному конкретному суспільстві. Так, Т. Гоббс у знаменитому трактаті «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави цер-ковної та громадянської» значне місце в утворенні держави надавав конфліктному чинникові, адже природний стан сус-пільства він уявляв як «війну всіх проти всіх». При цьому Гоббс відзначав три основні причини конфлікту: суперництво, недо-віру, жадобу слави. Проблематика конфліктів є визначальною в тлумаченні соціально-політичних явищ у наукових працях В. Парето, Е. Дюркгейма, Т. Парсонса, Р. Дарендорфа.

У сучасній літературі з історії конфлікту наукові напрями поділяють на дві великі групи залежно від того, яке місце в теоретичних побудовах займає проблема соціального конфлік-ту. Ці два підходи яскраво ілюструє Р. Дарендорф, сформулю-вавши дві системи постулатів — Т. Парсонса і власну — та зіставивши їх.

Т. Парсонс:

кожне суспільство — відносно стійка й ста-більна культура;

кожне суспільство — добре інтегрована структура;

кожний елемент суспільства має певну функцію, тобто щось вкладає для підтримки стійкої системи;

функці-онування соціальної структури спирається на ціннісний кон-сенсус членів суспільства, який забезпечує стабільність та інтег-рацію.

Р. Дарендорф:

кожне суспільство змінюється в кож-ній своїй точці, соціальні зміни — постійні та наявні скрізь;

кожне суспільство в кожній своїй точці пронизане розбіж-ностями й конфліктами, конфлікт — постійний супутник суспільного розвитку;

кожний елемент суспільства робить свій внесок у його дезінтеграцію та зміни;

4) кожне суспіль-ство засноване на тому, що одні члени суспільства змушують до підпорядкування інших.

Дарендорф не вважає, що якась із зазначених позицій правильніша за інші. На його думку, про-поновані моделі «валідні», корисні й необхідні для аналізу. Вони різняться тим, що перша наголошує на співробітництві, а друга — на конфлікті та змінах. Але обидва компоненти взає-модії — співробітництво і конфлікт — постійно присутні в сус-пільному житті в тих чи інших поєднаннях.

До спроб раціонального осмислення природи соціального конфлікту вдавалися ще давні філософи, але вироблення власне конфліктологічних концепцій можна датувати початком XX ст. Та й ці дослідження, вперше проведені Г. Зіммелем, який за-пропонував термін «соціологія конфлікту», впродовж кількох десятиліть не виходили за рамки загальнотеоретичних тлума-чень і лише після другої світової війни набули прикладної спря-мованості — на аналіз і розв'язання реальних конфліктних ситуацій. Що ж до СРСР і України, то тут конфліктологічну сферу почали серйозно освоювати лише наприкінці 80-х рр.

Розглядаючи сутність соціально-політичного конфлікту, ми знаходимо досить велику кількість визначень, які певним чи-ном відрізняються і доповнюють одне одного. Так, у політоло-гічних словниках найпоширенішим є таке трактування кон-флікту: зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил із ме-тою реалізації їхніх інтересів за умов протидії. Д. Істон твер-див, що джерелом конфлікту є соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта. Л. Саністебан вважає, що конфлікт відображає особливий тип соціальних від-носин, у якому його учасники протистоять один одному з при-чини несумісних цілей; він може бути різної інтенсивності, час-тковим або радикальним, піддаватися регулюванню або ні. На думку Б. Краснова, конфлікт — це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.

У розумінні суті соціального конфлікту російський вчений А. Здравомислов, аналізуючи