Культ особи Мао Цзедуна та соціально-економічні експерименти комуністів Китаю.
Події, які відбулись у другій половині 50-х років у СРСР, позначились на розвиткові Китаю. Гасла М. Хрущова – “Наздогнати і перегнати США в галузі економіки”, “Нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі” та інші – відбилися у ще більш авантюристичному курсі Мао Цзедуна. Він закликав побудувати комунізм у Китаї за дві-три п’ятирічки. У травні 1958 р. компартія Китаю проголосила так званий курс трьох червоних знамен: “генеральна лінія” (до комунізму), “великий стрибок”, “народні комуни”. Стрибок передбачав досягнути за п’ятиріччя (до 1962 р.) високих промислових показників, зокрема довести виплавку сталі з 5,4 млн. т щорічно. З цією метою створювали “малу металургію”: всюди – у селах, містах, на подвір’ях інститутів, шкіл, лікарень, театрів, установ – споруджували сотні тисяч кустарних доменних і мартенівських печей, які цілодобово виплавляли схожий на метал продукт. Для виробництва цієї непридатної для застосування “сталі” було марно витрачено 80 млн. т вугілля, 40 млн т залізної руди і працю длизько 100 млн чол.
З серпня 1958 р. протягом кількох місяців усе сільське населення Китаю було загнане у 26 тис. “народних комун”. Характерною рисою була воєнізація праці, створення трудових армій. Селяни, об’єднані у роти, батальони, полки, на світанку солдатським кроком вирушали на польові роботи, а повертались у домівки після заходу сонця. Платнею за роботу була “залізна миска рису”. І хоч державна статистика рапортувала про зростаючі успіхи, гостра нестача продуктів харчування в країні призвела до голоду та мільйонних жертв у КНР.
Соцально-економічні експерименти КПК загострили національні проблеми. У районах, де проживали національні меншини, провадилася жорстка політика насаджування “народних комун” бех урахування конкретних умов. У березні 1959 р. спалахнуло збройне повстання у Тібеті, а також відбулися заколоти у провінціях Південно-Західного Китаю. Політика “трьох знамен” завершилась повним провалом.
У січні 1961 р. пленум ЦК КПК проголосив новий курс – на “урегулювання” економіки. На основі рішень пленуму було реорганізовано “комуни”, селянам повернули присадибні ділянки, худобу, хатнє майно. Згорнули капітальне будівництво, багато підприємств переорієнтували на випуск сільськогосподарського реманенту. Із міст у села примусово переселили 20 млн чол. Основним гаслом країни стало: “Сільське господарство – основа народного господарства.
На початку 60-х років загострились радянсько-китайські відносини. Мао Цзедун виступив проти розвінчання культу особи Сталіна М. Хрущовим. Більш того, він почав претендувати на місце вождя міжнародного комуністичного руху, яке завжди належало лідерові КПРС. Суперечки радянських і китайських комуністів призвели до згортання економічних, торговельних зв’язків, а згодом і до прикордонних збройних сутичок у другій половині 60-х років.
Антирадянська політика керівництва КПК викликала невдоволення певних сил у партії, державному апараті, інших ланках управління КНР. Десятки тисяч китайців, головно членів КПК, здобули освіту чи підвищували кваліфікацію в СРСР. Після повернення вони займали високі посади. Це, очевидно, наштовхнуло Мао Цзедуна та його найближче оточення на ідею грандіозної чистки у партії і держапараті під назвою “велика пролетарська культурна революція”.
“Велика культурна революція” проводилася у 1965-1976 рр і стала апогеєм культу особи Мао Цзедуна. У грудні звинувачення у відхиленні від ідей Мао Цзедуна були висунуті проти керівників пекінського міському КПК, відділу пропаганди ЦК КПК, деяких вищих членів армії. Розправи йшли по всій країні.
У серпні 1966 р. на мільйонному мітингу у Пекіні було оголошено про створення молодіжної організації хунвейбінів (“червоногвардійців” Мао.) Вони створювали нові органи партійної та адміністративної влади, які мали назву ревкомів. Хунвейбіни виконали свою роль, і нова влада, не гаючи часту, з ними розправилась. Мільйони їх було вислано на “перевиховання” у віддалені села. У результаті кампанії по створенню ревкомів, завершеної восени 1968 р., було встановлено безпосередній контроль збройних сил над усіма адміністративно-територіальними одиницями Китаю.
ІХ з’їзд КПК, що, як і наступні, відбувся в умовах суворої секретності, закріпив новий політичний режим. З’їзд прийняв новий статут партії, який містив безпрецендентний пункт про спадковість посади голови КПК. Спадкоємцем Мао ще за його життя був оголошений Лінь Бяо. Однак невдовзі міністра оборони було оголошено ворогом народу, і він зник з політичної арени.
Режим особистої влади Мао Цзедуна тримався на міцній соціальній базі партійних, військових та господарських функціонерів усіх рангів, яка налічувала близько 30 млн. осіб. Вони мали певні пільги і міцно за них трималися.
1976 р. позначений бурхливими подіями у житті Китаю. 8 січня помер прем’єр Державної ради, один із засновників КПК, авторитетний політик Чжоу Еньлай. У день пам’яті померлих, 4 квітня за традиційним місячним календарем на площі Тяньаньмень відбулось несанкціоноване владою масове покладання квітів у пам’ять Чжоу.
9 вересня 1976 р. на 83-му році життя помер Мао Цзедун. Ще до завершення траурних церемоній розпочалась гостра боротьба за владу, в результаті якої багатьох з найближчого оточення померлого вождя було заарештовано. Вдову Цзянь Цінь та ще трьох високопоставлених партійних соратників Мао оголосили “бандою чотирьох”, звинувативши їх у проведенні руйнівної “великої культурної революції”. Судовий процес над “бандою чотирьох” засвідчив причетність мао Цзедуна до масових репресій, які торкнулися близько 100 млн. осіб.
Процес над “бандою чотирьох” тимчасово примирив молодих висуванців культурної революції на чолі з Хуа Гофеном, який після смерті Мао зайняв усі керівні посади в партії та державі, і стару гвардію, очолену реалібітованим Ден Сяопіном. Однак поступово партійна
