Правлячі кола столиці спочатку не звернули уваги на ці події, вважаючи, що боротьба з страйкуючими є справою поліції. В цілому рух носив мирний характер, відбувалися лише поодинокі сутички.

Характер подій змінився лише після 25 лютого, коли під час розгону мітингу біля пам'ятника Олександру ПІ було вбито офіцера, що намагався вгомонити демонстрантів, а козачий загін виступив на їх захист проти дій поліції.

Про ці події царю доповідали, як про неорганізовані виступи голодного натовпу. Але Микола П виявив занепокоєння і надіслав телеграму міністру Хабалову: "Повелеваю завтра же прекратить безобразия".

Ранок і перша половина 26 лютого минули спокійно- Деякі невеликі натовпи демонстрантів було розігнано за допомогою військ, поспішно викликаних з фронту. У військових частинах наростає незадоволення тим, що вони виконують поліцейські функції.

28

Увечері 26 лютого Хабалов доповів царю, що порядок в столиці відновлено. 27 лютого солдати Волинського полку відмовились стріляти в демонстрантів і перейшли на їх бік- Звістка про це розлетілась столицею, їх підтримали Преобра-женський та Московський полки. Гарнізон Петрограда перейшов на бік повсталого народу, армія стала ненадійною.

28 лютого до Петрограда були викликані частини, якими командував полковник Кутепов. Розгорнулись вуличні бої.

Спроба врятувати монархію, її повалення В ніч з 27 на 28 лютого проходило термінове засідання Кабінету міністрів за участю Родзянка (голова Державної думи) та брата царя Михайла. Обговорювався план дій по виходу з кризи. Міністри вирішили просити царя направити в столицю вірні йому війська. В 3 години ранку Родзянко залишив засідання, а о 4-й міністрам стало відомо про утворення Тимчасового комітету Державної думи, що брав на себе функції уряду, про арешт голови Державної ради Щегловітова. Тим часом Родзянко запропонував Великому князеві Михайлу стати регентом при малолітньому синові Миколи П - Олексію. Про це повідомили царя, він вирішив прибути до столиці, щоб там самому розібратися в ситуації, і згоди на регентство Михайла не дав. 28 лютого Микола П доручив Родзянку сформувати новий Кабінет міністрів. Останній вибирав, до якого табору пристати — чи до монархії, чи до її ворогів. Проте Родзянко дав згоду очолити Тимчасовий Кабінет Державної думи, до якого ввійшли соціалісти Керенський, Чхеїдзе. В таборі лібералів розгортається боротьба за владу: між думською фракцією на чолі з Мілюковим, лідерами соціалістів - Чхеїдзе та Корейським, а також Родзянком. Не знаючи точної картини розвитку подій в столиці і вбачаючи в Тимчасовому комітеті реальну силу, російський генералітет на чолі з генералом Алексеєвим вирішив підтримати вимогу про зречення Миколи П.

Цар залишив Ставку в Могильові і виїхав до Царського Села, де в цей час знаходився хворий царевич Олексій. Не якаючи на всі намагання комітету зупинити царський вагон, ^ продовжував рухатись до столиці з зупинками в регіональних центрах.

Микола П оголосив своє рішення про зречення трону за себе і за сина і запропонував власний Маніфест. Після внесення поправок, документ було підписано 3 березня 1917 поку. Микола П мав разом з сім'єю залишити Росію і вирушили до Англії. Але 7 березня Миколу II було заарештовано. Утворення Петроградської ради

25 лютого 1917 р. Союз Петроградських робітничих коопе-ративів разом з членами фракції соціал-демократів Державної думи зібрався на засідання в приміщенні управління Союзу на Невському проспекті. Серед присутніх був Чхеїдзе. Прийняли рішення: створити Петроградську раду робітничих депутатів. Вибори до рад мали організувати робітничі кооперативи та каси взаємодопомоги. Таким чином, ініціатива створення Рад належала РСДРП (меншовиків).

27 лютого 1917 р. було утворено виконавчий комітет Петроградської Ради, який виступив з відозвою до робітників столиці обрати делегатів до Петроградської ради. Того ж дня відбулося перше засідання Ради. На ньому були присутні більше 120 делегатів. До складу Виконкому обрали: Чхеїдзе, Корейського, Скобелєва, Гвоздєва і Ланкова. Пізніше до її складу було кооптовано кілька більшовиків:

Шляпнікова, Залуцького, соціалістів-революціонерів Соколовського та Александровича.

Петроградська рада та Виконком були створені на кілька годин раніше, ніж Тимчасовий комітет Державної думи, який оголосив про перехід влади до його рук.

Перемога революції залежала від того, на чий бік перейде армія, і Рада одразу повела боротьбу за вплив на війська гарнізону.

І березня 1917 року виконком Петроградської ради видав наказ № 1, який був адресований військам Петроградського гарнізону. Згідно з ним:

- у військах вводились виборні солдатські комітети;

- представники військових обирались до Петроградської ради;

- війська підпорядковувались тільки Петроградській раді, її розпорядженням;

- зброя зберігалась в солдатських комітетах, видача ц офіцерами заборонялась;

- солдати мають право користуватися всіма правами та свободами громадян Росії;

- вводилось звернення вищих чинів до солдатів тільки на "ви".

Щоб забезпечити своє керівне становище. Петроградська рада провела ще ряд рішень, зокрема:

- була оголошена амністія політичним в'язням;

- відновлено всі політичні права та свободи, обмежені в умовах воєнного часу;

29

прийнято рішення про необхідність проведення виборів до Установчих зборів;

- введено самоуправління в армії та виборність командирів. В ніч з 1-го на 2-е березня відбулося таємне засідання представників виконкому Петроградської ради та Тимчасового комітету Державної думи, на якому було прийнято рішення про утворення Тимчасового революційного уряду. Утворення Тимчасового уряду

3-го березня 1917 року в ранкових газетах було опубліковано "Звернення до