Наталя Кобринська, яка заснувала в Станіславі “Товариство руських женщин”. Хоч товариство не існувало довго, все ж його ініціаторка знайшла інші вияви популяризації жіночого руху, головним чином через видавничу діяльність (альманах “Перший вінок”, 1887). У 1880 р. українки Галичини вислали петицію до віденського парламенту в справі допущення жінок до вищої освіти, а в 1891 р. в Стрию було організоване перше жіноче віче. У 90-і роки XIX століття виникають нові жіночі організації. Так, наприклад 1893 р. у Львові був створений “Клуб русинок”, “Жіночий кружок” в Коломиї, 1894 р. “Жіноче товариство” в Городенці і москвофільське “Общество русских женщин” на Буковині, 1896 р. “Жіночий кружок” в Тернополі, 1901 р. “Жіноча читальня” в Долині, “Кружок українських дівчат” у Львові, 1903 р. жіночі товариства в Бережанах і Рогатині, 1909 р. у Львові “Жіноча громада”. Серед громадсько-доброчинних організацій активними були “Товариство Руська захоронка”, “Товариство опіки над слугами та робітницями”, “Товариство вакаційних осель”, “Товариство опіки над дітьми та молоддю”. Загальнодержавний характер мав громадсько-доброчинний рух проти проституції. Так, наприклад у Львові діяла руська філія загальноавстрійського “Товариства св. Рафаїла”. Доволі активно йшла розбудова жіночих організацій релігійно-доброчинного спрямування: “Маріїнське товариство пань” (Львів, 1904), “Мироносиці” (Чернівці, 1904), Товариство Православних Русинок (Чернівці, 1908) [3].
Одночасно із створенням і кількісним зростанням жіночих організацій на західноукраїнських землях йшло всезростаюче залучення жінок до діяльності різноманітних громадських організацій, наприклад, до роботи у “Просвіті”, педагогічному товаристві, “Руській бесіді”, кооперативі “Народна торгівля” та ін. Діяльність жінок у цих товариствах, як правило, прямо не була пов’язана зі специфічно феміністичними завданнями, але об’єктивно сприяла новому психологічному сприйняттю жінки у суспільстві.
Діяльність жіночих організацій періоду першої світової війни була тісно пов’язана з актуальними національно-суспільними потребами. У воєнні роки жіноцтво взяло активну участь у доброчинній та санітарній роботі. В Києві та інших місцях українські жінки працювали в “Товаристві допомоги біженцям”, допомагаючи втікачам, закладникам та полоненим. Київський Український Клуб був перетворений на шпиталь, в якому працювали українські жінки, ведучи одночасно національно-виховну роботу серед поранених. Так само активно в харитативній діяльності працювало жіноцтво Західної України. У Відні українські жінки заснували Комітет допомоги пораненим воякам, що опікувався українськими вояками по віденським лікарням. Молоде жіноцтво входило до складу військових частин. Багато жінок та дівчат працювало як медсестри, служили в армії [4].
Революція 1917 року втягнула жінок до політичного та громадської діяльності. До Української Центральної Ради увійшло 11 жінок, дві стали членами Малої Ради. У вересні 1917 року в Києві відбувся жіночий з’їзд, на якому був заснований Український Жіночий Союз, виходив часопис “Жіночий Вісник”.
У той же час українські жінки вперше вступили в міжнародні жіночі організації. З цією метою в 1919 році в Кам’янці-Подільському було створено Українську Жіночу Національну Раду. Її делегати брали участь у конгресах Міжнародної Жіночої Ради (Осло, 1920) і міжнародного Жіночого Союзу (Женева), а 1921 р. в конгресі Міжнародної Ліги Миру і Свободи (Відень). Українська Жіноча Національна Рада стала членом цих міжнародних об‘єднань.
Жіночий рух періоду між двома світовими війнами мав можливість розвиватися лише за межами радянських земель. В УРСР було заборонено будь-які форми жіночих чи харитативних організацій під гаслом існуючої рівності жінок з чоловіками. На західноукраїнських землях жіночий рух розвивався далі, не зважаючи на несприятливі умови чужого панування. В Галичині найбільшою жіночою організацією був Союз Українок, перетворений з Жіночої Громади 1917 р. Значну роль в розгортанні жіночого організованого життя відігравала жіноча преса. В 30-роках постало питання спеціалізації жіночого організованого життя, виникли фахові об’єднання, наприклад,: секція господинь при “Сільському Господарі” з мережею гуртків по селах, товариство “Будучність”, кооператив “Українське Народне Мистецтво” та ін. Організовувалися жінки й за політичним чи світоглядно-релігійним принципом. З 1934 р. почали створюватися жіночі гуртки при Українському Католицькому Союзі. В 1938 р. на місці закритого польською владою Союзу Українок засновано політичну організацію “Дружина Княгині Ольги”.
Виявом сили українського жіночого руху став перший жіночий Конгрес у Станіславові, скликаний 1934 р. з ініціативи Союзу Українок. Участь у ньому взяли представниці жіночих організацій з усіх українських земель поза УРСР та з еміграції, які підкреслили своє прагнення до єдності українок. Ініціатива до створення загальноукраїнського об’єднання жіночих організацій у Світовому Союзі Українок (1937) з центром у Львові стала наслідком цього конгресу.
Отже український жіночий рух на західноукраїнських землях до початку Другої світової війни пройшов шлях цілісного ідейно-теоретичного та організаційного структурування. Найхарактернішими його рисами були: домінування концепції ліберального фемінізму, яка тісно поєднувалася із завданням національно-визвольної боротьби, а також формування організаційної структури, типологічно подібної до тогочасних європейських аналогів.
Жіночий рух Наддніпрянської Україні витворив свої особливі риси, які були сформовані відповідними соціально-економічними умовами та політичною системою Російської імперії. Об’єднання жінок для захисту своїх інтересів стало реакцією на низький правовий статус, небажання влади змінювати феодально-кріпосницьку систему державних і сімейних відносин, відгуком на необхідність нових соціально-економічних відносин. За півстоліття активної соціально вагомої діяльності жіночий рух Наддніпрянської України нагромадив багатий досвід боротьби за інтереси жінок та став важливим чинником формування громадянського суспільства. Численні ініціативи організацій та товариств з внесення змін у правове становище жінки сприяли прийняттю державних рішень. Під їх впливом розширилася можливість для загальної освіти жінок, була закладена система вищої освіти, розширився доступ до нових професій, жінки добилися права займати державні посади. Жіночий рух і його лідери були центром об’єднання