Ідея про утворення української ланки феміністських організацій реалізувалася на Форумі «Два роки після Пекіну: підсумки, напрямки, перспективи» (Алушта, 1997 р.). До неї ввійшли: «Прогресивні жінки» (Вінниця), «Український Центр Жіночих Студій» (Київ), «Гуманітарна ініціатива» (Харків), «Фемін-інформ» (Харків). Згідно програми організація відкрита для всіх товариств, які поділяють ідеологію фемінізму. Робота секції продемонструвала і нові форми взаємозв’язку між жіночими організаціями різних регіонів та проголосила створення коаліції жіночих організацій. В документах Форуму проголошений намір створення Ради Дій НЖГО України з метою розширення участі жінок у процесі прийняття рішень та активізації співпраці з засобами масової інформації.

Певним кроком на шляху до координації дій жіночих організацій стала міжнародна науково-практична конференція «Жінка в державотворенні України» (Вінниця, 1997 р.), в якій взяли участь близько 120 учасниць. На ній знову йшлося про створення загальнокоординаційного органу в діяльності жіночих організацій.

Пропозиції, розроблені Міжнародним Жіночим форумом в Алушті та Вінницькою конференцією жіночих організацій, були винесені на обговорення Координаційної Ради у справах жінок при Міністерстві України у справах сім’ї та молоді, яка діяла з березня 1997 р.

У травні 1997 р. було засновано Гендерне бюро – координаційний орган в рамках проекту ООН «Гендер у розвитку». Його діяльність суттєво вплинула на інтеграцію гендерних підходів у державні програми та діяльність громадських структур. Бюро здійснює гендерну експертизу існуючих державних програм та нормативно-правових актів. Колективна монографія “Гендерний аналіз українського суспільства” (Заг. ред. Т. Мельник) стала першою спробою комплексного наукового дослідження українського суспільства в умовах реформування й перебудови, здійсненого на основі гендерного підходу. Це досить рішучий крок Гендерного Бюро та колективу авторів щодо системного, цілісного вивчення поля рівних прав і рівних можливостей. Бюро проводить навчально-освітню роботу через видавничу діяльність та шляхом проведення семінарів, круглих столів, до яких залучаються як науковці, так і представники недержавних організацій, службовці. Крім дослідження сучасного статусу жінок в Україні та впровадження гендерних підходів у державні програми, Гендерне бюро сприяє розвитку мережі неурядових жіночих організацій та співпрацює з уже існуючими. Спільно з парламентаріями із Швеції гендерна програма ПРООН провела ряд науково-практичних семінарів «Вибори-98» для жінок-кандидатів у депутати всіх рівнів Києва, Львова, Харкова та Автономної Республіки Крим. Утім, Гендерне Бюро за своїми цілями, метою створення, змістом обраної діяльності не зняло проблему створення координаційного органу громадських жіночих організацій.

Питання створення громадського органу на зразок Національної Жіночої Ради було головним на зустрічі жіночих організацій, організованої 15 липня 1997 р. за ініціативою проекту ПРООН «Гендер у розвитку». На зустрічі були присутні голови від 12 жіночих організацій, представники Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства України у справах сім’ї та молоді. Створення Національної Жіночої Ради. Мова йшла, власне, про відтворення діяльності такого органу, адже Україна мала історичний досвід діяльності такої Ради, яка входила до Світової Ради ще на початку ХХ століття. Всі учасниці зустрічі наголошували на тому, що здійснити ці наміри можна лише спільними зусиллями, але механізмів їх реалізації не було знайдено. Між тим згода, якої дійшли учасниці – це створення робочої групи з підготовки пропозицій про створення Ради – всеукраїнського жіночого координаційного органу.

Прагнення до координації та, як наслідок, до консолідації дій спостерігаються серед жіночих організацій України на регіональному рівні. Так, у березні 1996 р. відбулася Всекримська конференція жінок, головним завданням якої стало питання об’єднання зусиль жінок для розв’язання жіночих проблем та організації жіночого руху автономії. Попри всі розбіжності, жіночі організації Дніпропетровська заснували Координаційну раду для вирішення жіночих проблем в області. Зусилля для підвищення статусу жінок здійснює Львівська Асоціація жіночих організацій «Взаємодія», Одеська Асоціація жіночих організацій.

Прикладом співпраці, координації зусиль жіночих організацій та Київської міської державної адміністрації став Київський міський центр по роботі з жінками, що проводить діяльність при фінансовій підтримці Жіночого консорціуму ННД-США. В центрі, що розпочав свою діяльність у березні 1998 року, працюють п’ять жіночих організацій, які прагнуть залучити жінок до активної громадської роботи та активізувати жіночий рух щодо ліквідації всіх форм і проявів дискримінації жінок шляхом усвідомлення ними своїх прав, реалізації свобод у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Отже жіночі організації України здійснюють реальні кроки до координації зусиль, однак діалог відбувається поки що складно. Він вимагає інституційних форм, і організація та проведення 20 березня 1999 р. Установчого з’їзду Національної Жіночої Ради засвідчує, що лідери шести жіночих організацій (міжнародних, всеукраїнських) врешті дійшли певної згоди. Між тим факт проголошення Національної Жіночої ради – це лише початок непростого шляху до співпраці, який вимагає від засновниць усвідомлення як значущості цієї акції, так і відповідальності перед жіноцтвом України. Саме від моральних орієнтирів засновниць нової організації, від засвоєння ними демократичних цінностей та норм, прозорості діяльності тощо буде залежати майбутнє Національної Жіночої Ради. В протилежному випадку Національна Жіноча Рада має перспективу перетворитися в чергову структурну надбудову, що серйозно зашкодить не тільки молодому жіночому руху, але