Для утвердження принципів гендерної рівності важливу роль відіграє співпраця з жіночими організаціями країн колишнього Радянського Союзу, в першу чергу, з російськими жіночими організаціями. Останні роки активізувалися контакти, обмін досвідом, проведення спільних акцій та конференцій між жіночими організаціями України та країн Центральної та Східної Європи.

Важливим компонентом процесів глобалізації у різних сферах суспільного життя є входження жіночих організацій до міжнародних структур. З проголошення незалежності України розпочався процес поновлення контактів з Міжнародною Радою Жінок (МРЖ). Україна мала в цій структурі членство до 1925 р., але пізніше його втратила. В червні 1997 р. українські жінки брали участь в роботі Отавської конференції Міжнародної Ради Жінок, а у вересні 1998 р. в засіданні Європейського центру МЖР. Зі створенням 20 березня 1999 р. Української Національної Жіночої Ради процес поновлення українського членства в МЖР набрав нової сили. Поряд з цим жіночі організації України мають членство в Міжнародній Організації Сприяння Жінкам у Вищій Освіті (Advancing Women in Higher Education), Міжнародному Альянсі жіночих організацій країн ННД, та КАРАТ коаліції – мережі жіночих неурядових організацій з 10 країн Центральної та Східної Європи. Жіночі організації України співпрацюють з організацією “Women, Law and Development intl.” (США), з Нідерландським тренінговим центром “Гендер і Розвиток” (м. Гаарлем), Американською Національною Асоціацією жінок в освіті (NAWE) та багатьма іншими.

Входженню жіночих організацій у міжнародний простір, освоєнню нових технологій співпраці, приєднанню до нових наукових підходів у дослідженні соціальних проблем сприяє реалізація жіночими організаціями проектів міжнародних установ, програм різних фондів. Це в першу чергу програми ПРООН, Британської Ради, Англійського Фонду Know HOW, ЮНІФЕМ, ТACIS, Міжнародного Фонду “Відродження”, “Євразії”, “Жіночого консорціуму ННД-США, Мережевого жіночого центру Схід-Захід OWEN, Канадського Бюро Міжнародної Освіти за участю Канадсько-Українського Бюро, Нідерландського фонду Mama Cash, Центрально-Європейського університету (Будапешт), Агенції США з міжнародного розвитку, Global Fund for Women та інших. У межах цих проектів проводяться спільні конференції, літні школи, стажування, обмін досвідом і т. ін., що сприяє піднесенню рівня жіночого самоусвідомлення.

Розширенню контактів з жіночими організаціями інших країн допомагають міжнародні конференції зі становища жінок, з проблем гендерної рівності. Особливе місце в розгортанні жіночого руху України та розширенні уявлень про шляхи утвердження гендерної демократії займає ІV Пекінська Конференція зі становища жінок (1995 р.). Ця, проведена під егідою Організації Об’єднаних Націй, конференція твердо дотримувалася принципу широкого залучення неурядових організацій в її роботі, з тим, щоб НЖО були дієздатними партнерами в обговоренні питань конференції та прийнятті заходів за її підсумками. Участь української неурядової делегації, яка нараховувала понад 60 учасниць, стала, по суті, першим досвідом співпраці з НЖО інших країн у лобіюванні жіночих інтересів, сприяла обміну досвідом, вплинула на трансформацію свідомості самих діячок українських жіночих організацій.

Українська делегація у складі 19 осіб успішно працювала на Женевській спеціальній нараді країн Європейської Економічної Комісії (19–21 січня 2000 р.), присвяченій питанням реалізації Пекінської Платформи Дій і разом з іншими делегаціями виробила висновки та рекомендації, які стали вкладом Європи в роботу Спеціальної сесії Генеральної асамблеї ООН “Жінки в 2000 році: рівність між чоловіками і жінками, розвиток і мир в ХХІ столітті”. Участь жіночих організацій України в Спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН (червень 2000 р.) підтвердила, що стратегічним напрямком жіночого руху країни є принцип гендерної рівності та паритетної демократії.

ІХ. ПРОБЛЕМИ ЖІНОЧОГО РУХУ УКРАЇНИ

Констатуючи факт реального впливу жіночого руху, як громадсько-політичної сили на суспільні процеси, слід визнати, що це ще сила молода, яка розвивається переважно шляхом «спроб та помилок». У таких умовах важливим є самоосмислення жіночими організаціями свого місця в українському соціумі та об’єктивної оцінки тих проблем, які стають на заваді цьому рухові.

Однією з найсерйозніших проблем жіночого руху взагалі є подолання заангажованості українського суспільства на звичні стереотипи, традиційні забобони, за якими ігнорується особистісне життя жінки-людини, а соціальна роль її зводиться тільки до обслуговування чоловічої частини населення та родини. Декретами, постановами їх не ліквідувати. Вони змінюються практикою соціального життя, включаючи практику жіночого руху. Другою стороною цієї ж проблеми є низька самооцінка жінок з елементами низької поваги до жіночої особистості. Більшість жінок не здатні ще фіксувати проблему нерівності за ознакою статі та патріархатної домінації, а тому не здійснюють спроби їй протистояти.

Другою проблемою жіночого руху є недостатність ресурсів. Реальне складне соціально-економічне становище, в якому перебуває українська жінка, позбавляє багатьох жінок можливості та бажання займатися громадською діяльністю. Жінка фактично працює у дві зміни – безпосередньо на службі чи виробництві і вдома. Причому «друга зміна», тобто домашня робота, набагато тяжча і потребує більше часу, здоров’я і терпіння.

Третьою важливою проблемою жіночого руху є також небажання в суспільстві сприйняти жіночий рух як важливий і вагомий чинник розвитку суспільства.

Четверта проблема – є недостатня