традицій українського жіночого руху початку ХХ століття, «Жіноча Громада» ставила завдання відродження української нації, сприяння розбудові громадянського суспільства, утвердження абсолютної цінності життя і самобутності людини, підвищення соціального статусу жінки в країні, подолання дискримінації жінок, виховання жінок – державних та громадських лідерів, сприяння духовному розвитку жіночого соціуму. За словами Голови організації Марії Драч, «Жіноча Громада» була третьою організацією після Руху та Просвіти, яка в кінці 80-х років виступила за необхідність проголошення незалежності української держави. Установчий з’їзд «Жіночої Громади» відбувся в грудні 1992 р., на нього були делеговані 128 жінок. «Жіноча Громада» має статус міжнародної організації, її осередки діють у Чехії, Росії та Франції.
У 1997 р. «Жіноча Громада» спільно з агенцією «Formaper» при Міланській Торговій Палаті й матеріальній підтримці ТАСІS-BISTRO (представництво ЄС) розпочала школу-тренінг для жінок-тренерів з основ малого бізнесу. Маркетинг, фінанси, робота з психологами, вміння юридично правильно скласти бізнес-план – всьому цьому навчилися 20 українських жінок за новітньою програмою, ухваленою Комісією Європейського Союзу. Значну увагу організація приділяє програмі «Анти СНІД» та виданню брошур «Молоді про СНІД».
Діяльність «Жіночої Громади» певною мірою має політизований характер, оскільки акценти в її роботі розставлені на проблемах висування жінок до органів влади і управління, виховання та підтримки жінок-політичних лідерів та керівників різних рівнів, активна участь у передвиборчих кампаніях, внесення пропозицій до державних структур та ін. У травні 1993 р. «Жіноча Громада» провела міжнародну науково-практичну конференцію «Жінка в державотворенні», серед головних проблем якої були механізми входження жінок до структур влади, надання жінкам і чоловікам рівних можливостей у вирішенні загальнодержавних завдань та ін. На конференції говорилося про доцільність створення при Верховній Раді України групи гендерної експертизи, про формування гендерної політики, проведення гендерної освіти. При цьому підкреслювалося, що будь-який важливий юридичний документ повинен прийматися з урахуванням інтересів обох статей. Тільки у такому випадку він є виваженим. Конференція прийняла Звернення до Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України про необхідність квотування у парламенті та уряді місць для жінок з метою розширення їх впливу у політиці.
У червні 1995 р., напередодні Четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок, «Жіноча Громада» провела Міжнародну науково-практичну конференцію «Жінка і демократія». Декларація та Програма Дій, що були прийняті на конференції, визнали необхідним проводити широку роботу за утвердження жінок як суб’єктів політики, за використання жіночого інтелекту в системі представництва в парламенті та уряді, в органах місцевого самоврядування, за розширення їх повноважень та участі в реальній владі, у виробленні стратегічної політики прийняття рішень. В документах також ставився акцент на утвердженні «повного рівноправ’я та паритетної рівності чоловіків і жінок», на втіленні в життя «механізму реальної рівності статей», «реального їх партнерства», на необхідність розробки в Україні гендерної політики, визначенні її стратегічних напрямків з урахуванням світових досягнень, на врахуванні державними структурами гендерного підходу при правотворчій діяльності, на організації курсів з питань гендерної політики в системі державної підготовки управлінських кадрів та ін.
1996 р. позначився проведенням у червні Всеукраїнської конференції «Пекінські стратегії: програма дій в Україні». Матеріали всіх названих конференцій «Жіночої Громади» вийшли окремими виданнями.
Політична спрямованість «Жіночої Громади» особливо виявилася напередодні виборів 1994 р. Організація була ініціатором проведення Українського з’їзду жіночих організацій, метою якого було об’єднання українського жіноцтва для розробки концепції дій напередодні виборів, вироблення розуміння жінками важливості своєї ролі у розбудові української держави. За підсумками роботи з’їзду сформовано Жіночу Раду України – передвиборчий блок жіночих організацій, до якого увійшли 10 організацій. Жіноча рада висунула понад 50 претенденток у депутати Верховної Ради України, а для підтримки їх «Жіноча Громада» ініціювала проведення вечора «Ми доньки твої, Україно!».
Увага «Жіночої Громади» до проблем політичної активності жінок підкреслена у виступі Голови організації Марії Драч на перших Парламентських слуханнях щодо реалізації в Україні Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» (12 липня 1995 р.). Виступ був присвячений необхідності зміни політичного ставлення до жінки з боку держави, розвитку соціальної демократії та розширення впливу «жіночої культури» на політику, врахування гендерного підходу у формуванні державних органів. Для формування у жінок навичок політичної діяльності «Жіноча Громада» проводить семінари, навчальні курси з цих питань. Такими заходами, для прикладу, були семінари «Практичні політичні навички жінок», які проводилися Британським інформаційним центром (1995–1996 рр.), для ознайомлення жінок з досвідом участі жінок Англії у політичному житті, у проведенні передвиборчих кампаній тощо.
У квітні 1996 р. за ініціативою «Жіночої Громади» був створений Блок жіночих організацій України на підтримку нової Конституції України, до якого увійшли представниці 15 жіночих громадських організацій. Спільними зусиллями підготовлено «Зауваження та пропозиції щодо проекту нової Конституції України», які були надіслані Президентові України і Конституційній комісії Верховної Ради України. Блок жіночих організацій України також прийняв «Звернення представників жіночих організацій України на підтримку нової Конституції».
З часу становлення жіночих громадських організацій традиційного напрямку спостерігається певна зміна поглядів щодо пріоритетних завдань у їх діяльності. Як перший крок до розуміння феміністичної теорії було видання «Жіночою Громадою» журналу для жінок «П’ята пора». Цей журнал пропонував аналіз становища жінок в економіці, мистецтві, історії, політиці, інформував про діяльність жіночих організацій, залучаючи до співпраці найбільш відомих українських письменниць, жінок-учених та громадських діячок.
1995 р. «Жіноча Громада» виступила ініціатором створення Ради громадських жіночих об’єднань – центру, який би координував діяльність жіночих організацій в Україні.
Традиційне завдання для жіночого руху