– народна. Діяли одно-, дво-, три-, чотири-, п’яти та шестикласові початкові школи. Незалежно від кількості класів всі вони давали шестирічну освіту, а учні поділялись за роком навчання. Класом називалось приміщення в кому мали навчатися 80 учнів з одним учителем. Тобто, якщо в селі до школи ходило менше 80 дітей, то незалежно від року навчання вони займалися у одного вчителя і лише у шестикласовій школі на кожний рік навчання був окремий клас і окремий вчитель. Відповідний був і рівень знань, який отримували учні. Шестикласова народна школа не давала право до вступу до школи середнього рівня. З цією метою були створені семи- і восьми класові виділові школи, що працювали у містах. [37]
Перші уніфіковані навчальні плани для галицьких шкіл (після реформи 1869 року) було видано в 1870 рік. Згідно них дітей навчали релігії, рідної мови та читання, другої крайової мови – польської, лічби, геометрії, природознавства, географії, історії, музики, малювання, фізкультури і т.д. За ними галицькі народні школи працювали без змін 1893 року, коли був запроваджений поділ шкіл на два типи, вищий (міський, де навчальні плани було зорієнтовано на підготовку майбутніх промислових робітників, службовців, а також готувала учнів до вступу в середні навчальні заклади) та нижчий (сільський та маломістковий, де особливу увагу приділяли формуванню в учнів знань та вмінь які стосувалися сільськогосподарської праці). Такий підхід до початкової освіти викликав обурення в учительських кругах, освітніх товариства, гостру полеміку в галицькому сеймі. [38]
На основі нормальних планів, затверджених міністерством освіти 18 травня 1874 році та окремого розпорядження від 1873 року крайова шкільна рада Буковини видала навчальні плани для шкіл краю. Перелік предметів, які вивчалися майже повністю співпадав із тими, які викладалися у галицьких школах. Про те, замість польської в українських школа їх Буковини вивчали німецьку або румунську, як крайової мови. Вони були організовані на інший лад ніж галицькі де обсяг знань був ширший у міських у скупіший у сільських школах. На Буковині вчили тому ж самому в крайовій столиці і у віддаленому сільському селі. [39]
Отже, вагомим здобутком народної школи Галичини та Буковини було те, що вона давала дітям чималу кількість знань, розширювала світогляд, вчила розуміти навколишній світ. Проте, вона мала і серйозний недолік: не ставила перед собою завдання підготувати дітей й до вступу в середній і вищі навчальні заклади, це як правило робили лише нечисленні виділові школи. Що було значною перешкодою для здобуття українськими дітьми вищої та середньої освіти, адже переважна їх більшість проживала в сільській місцевості і а не як не сприяло збільшенню кількості інтелігенції серед українців.
В системі освіти Австро-Угорщини існувала ряд навчальних закладів (педагогічних, медичних, промислових та інших) які розглядалися як середні навчальні заклади, закінчення яких не давало право вступу до університету. До них відносилися і учительські семінарії, які готували педагогів для народних шкіл. Їхня діяльність ґрунтувалася на основі “Статуту організаційного для чоловічих і жіночих учительських семінарій” від 1871-1874 та 1909 року, затверджених міністерством освіти. Крайові шкільні ради спеціальними постановами школи регулювали їхню роботу. Крім релігії, математики, фізики, хімії, історії, природознавства, польської (в Галичині), німецької та української (її навчали не у всіх семінаріях) читалися курси лекцій з методики викладання окремих предметів в народній школі з питань шкільного законодавства, ведення документації. Важливе місце відродилося загальному огляду історії педагогіки, психології дитини, суспільно-економічним наукам. При кожній семінарії існували дитячий садок, або школа вправ, де майбутні вчителі проходили практику. Термін навчання в семінарії тривав 4 роки.
В 1909 році в Галичині було створено чоловічі семінарії двох типів: мовно-рисунково (готували педагогів для міських багатоскласових шкіл та приділяли значну увагу вивчення мов, математики, геометрії) та природно-господарські (вели підготовку педагогів для сільських шкіл і звертали посилену увагу на вивченні природничих предметів та сільськогосподарської справи). Жіночі вчительські семінарії поділу не підлягали. 12 червня 1907 року галицький сейм ухвалив закон згідно з яким в Галичині дозволено було функціонування тільки утраквістичних (двомовних семінарій). Таким чином повністю українських державних навчальних закладів такого типу в Галичині існувати не могло. Було лише такі, де ряд предметів викладалося українською. [40]
Оскільки навчальні плани для народних шкіл Буковини однаковими для всіх початкових шкіл, як міських так і сільських то потреби готувати для них вчителів за спеціальною програмою не було. Формально не існувало першкод для відкриття україномовних учительських семінарій на Буковині.
Розвиток середньої освіти досліджуваного періоду державі регламентувався в “Організаційному нарисі гімназій і реальних шкіл Австрії”, що був затверджений 15 вересня 1849 року. Згідно нього було дещо змінено місце класичної гімназії в структурі системи освіти в той спосіб, що вносилися до навчального плану такі предмети як історія, рідна та сучасні мови, математика та інші. В реальних гімназія на відміну від класичних було суттєво зменшено кількість годин на вивчення грецької та латинської мов. В класичних гімназія навчання тривало 8 років, в реальних – 7. В нищих класах цих навчальних закладів усі предмети, окрім класичних мов і фізик, були органічним продовженням навчального навантаження початкової школи. В наступних класах навчальний матеріал ускладнювався і розширювався. Успішне закінчення класичної гімназіїї забезпечувало право вступу для всіх вищих навчальних закладів. Реальна гімназія готувала своїх випускників до навчання у вищих технічних та сільськогосподарських закладах. Ті хто не мав змоги здобути освіту в