Таким чином були створені фахові організації педагогів Галичини та Буковини – товариства “Взаємна поміч галицьких і буковинських вчителів і учительок” та “Вільна організація українського вчительства на Буковині”. Якщо галицькі вчителі, втративши надію на швидке вирішення своїх проблем через представницькі органи влади, намагалися перш за все, власними силами покращити своє матеріальне становище (надавати позики на пільгових умовах, страхувати нерухоме майно, піклуватися про допомогу молодим), то буковинські, маючи досвід політичної боротьби, застосували саме її аби мати добрі умови праці і громадянські права.

На початку ХХ ст. процес творення культурно-національних товариств був майже завершеним. В більшості ділянок життя суспільства вже існували окремі організації. Справами середнього шкільництва займалися “Руське товариство педагогічне” (РТП) та “Руська школа”, де гуртувалися переважно вчителі народних шкіл. Згадані товариства причетні до відкриття українських середніх шкіл, як державних, так і приватних, але на належному рівні займатися справами середнього шкільництва не вистачало часу. Крім того учительство середніх навчальних закладів Галичини об’єднувалося, починаючи з 1868 року, в польському “Товаристві педагогічному”, а в 1884 році невелика частина викладачів-українців вступила до “Товариства учителів вищих шкіл” [86]. Буковинські педагоги також гуртувались в крайовому товаристві “Буковинська середня школа”, де були і українські викладачі.

На загальних зборах РТП в 1902 році була висловлена думка про необхідність створення українського товариства вчителів середніх шкіл. В рішучій формі повторила це домагання, скликана виділом РТП шкільна нарада 8 березня 1908 року. Одним із найактивніших прибічників створення нового товариства під назвою “Учительська громада” був гімназійний вчитель Юліан Степанович, що організував комітет, до котрого ввійшли: о. Степан Юрик, катехит учительської гімназії у Львові, як голова, а також Юліан Степанович, Кирило Студинський – професор університету та гімназійні професори Степан Томасівський та Василь Щурат [87]. Комітет склав статут товариства “Учительська громада” котрий був затверджений Міністерством внутрішніх справ 13 червня 1908 р. під номером 20455. Це товариство ставило собі за мету: а) підтримати всі справи, що мають на меті розвій і добро вищих шкіл, виховання і добро шкільної молодіжі, добро учителів і їх родин; б) взаємне ознайомлювання з новітніми здобутками науки, взаємне подаванє собі помічень і досвідів з обсягу учительської діяльності; в) познайомлюванє загалу суспільності зі справою вищих шкіл і з добутками науки [88].

Буковинські педагоги середніх шкіл пішли також шляхом створення окремого товариства, хоча спочатку передбачалося, що вони будуть працювати в рамках “Руської школи” як окрема секція. Але дивлячись на те, що дане товариство мало безліч справ, пов’язаних із народним шкільництвом краю, педагоги середніх навчальних закладів почали схилятися до думки про необхідність створення власної організації.

Спочатку гуртувалися професори вищих та середніх шкіл у гуртку, що влаштовував зібрання щомісяця при поважному числі учасників як з Чернівців, так і з провінції. Тут висловлювалися думки про потребу відкриття української гімназії у Вижниці, розподілу вчительської семінарії у Чернівцях на три національні відділи; відбувався живий обмін думок щодо обмеження прав української мови в краю, видання шкільних підручників та бібліотеки для молоді та інших важливих питань [89].

Зацікавлення шкільними справами та усвідомлення ваги своєї рідної школи були запорукою того, що нове товариство не залишиться поза увагою українських професорів середніх і вищих шкіл. Саме тому в кінці 1907 року було вибрано комітет, що зайнявся створенням “Товариства учителів вищих шкіл” імені Г. Сковороди в Чернівцях (пропозицію дати йому таку назву вніс професор Чернівецького університету Василь Сімович). Серед засновників товариства були в основному викладачі навчальних закладів середнього рівня: Юліан Кобилянський, Антон Клим, Осип Маковей, Володимир Кмицекевич та інші. Мета діяльності цього товариства і “Учительської громади” повністю співпадали. Проте в статуті “Товариства учителів вищих шкіл” ім. Г. Сковороди було записано ще й таке: “г) скріпляти товариського Духа між членами частими сходинами та виміною думок; д) основувати вищі українські школи” [90].

Отже, створення українських вчительських товариств було об’єктивною вимогою часу. Адже незважаючи на те, що на законодавчому рівні було зроблено немало для розвитку шкільництва (в тому числі й українського) реальні обставини політичного, культурного та економічного життя держави не завжди позитивно впливали на нього. Чисельність та функціонування українських початкових шкіл, учительських семінарій та гімназій яскраво демонстрували це. Небездоганною була підготовка вчителів у спеціальних закладах, складними були умови їхньої праці, які підсилювала низька заробітна платня та брак авторитету у суспільстві. Саме ці обставини дуже негативно впливали на розвиток національної освіти, без якої значний поступ українців Австро-Угорщини був неможливий.

Багатонаціональні вчительські об’єднання, де працювали й українські педагоги не мали можливості зосередити першочергову увагу на проблемах їхнього шкільництва. Хоча саме їх функціонування дало поштовх до створення подібних українських товариств. Саме тут наші педагоги здобули перший досвід організованої боротьби за належний розвиток освіти і власні права. В результаті проблемами початкового шкільництва займалися РТП та товариство “Руська школа”. Найбільше уваги приділяли захисту фахових інтересів педагогів такі організації, як “Взаємна поміч” та “Вільна організація українських учителів Буковини”. Справи середнього шкільництва попали в поле зору “Учительської громади” та “Товариства учителів вищих шкіл” ім. Г. Сковороди.

Джерела та література.

Добржанський О. Національний рух