Але, як можна бачити, Україна частково здає тут позиції. Втрата контролю над Чорноморським флотом, ринків на Балканах, що було пов'язане із закриттям Дунайської транспортної мережі, труднощі з розбудовою Кавказького транспортно-енергетичного коридору, Одеського нафтотерміналу тощо - все це знижує можливості регіонального лідерства України. Для неї важливо зміцнювати свої стратегічні позиції в Чорноморському регіоні, а також формувати тісніші відносини з країнами, чиє входження до систем регіональної безпеки також є поки що проблематичним.

З 1992 року Україна, внаслідок своєї непослідовної політики, не тільки не використала реальну можливість посісти провідне місце серед найбільших транспортерів "великої нафти" регіону, а й ризикує бути загалом виключеною з цього процесу. Тим часом РФ активно розбудовувала свої транспортні коридори в обхід України (Ямал - Польща - Європа, Баку - Новоросійськ) і активно й жорстко діяла, відстоюючи свої національні інтереси. В результаті Україна залишається енергетично блокованою з усіх боків, значною мірою втрачає економічні засади свого суверенітету і геополітичну цінність для Заходу. Час спливає дуже швидко. Якщо незабаром не буде прийнято радикальних рішень, то Україна може втратити свою економічну незалежність і назавжди залишиться задвірком Європи і країною невикористаних можливостей з енергетичним зашморгом РФ на шиї.

Формування системи ЧЕС. Будуючи власну зовнішню політику і виходячи з політичних та економічних міркувань, Україна прагне створити багатополярну систему міжнародного співробітництва. Така система має забезпечити стабільну політичну та економічну безпеку держави за рахунок розширення міжнародних контактів, що повинні не лише стимулювати інтеграцію України у світову спільноту, але й сприяти зростанню впливу країни в різних регіонах, розвитку торгівлі та виробництва, пошуку перспективних ринків. З цією метою Україна приєдналася до системи Чорноморського економічно го співробітництва (ЧЕС).

Відносини з країнами ЧЕС на сьогодні є також важливим прецедентом у розбудові регіональної системи безпеки та співробітництва . Держави регіону стикаються з протиріччями, що мають високий потенціал конфліктності (Абхазія, Нагірний Карабах, Чечня, Боснія). Подолання цих протиріч та недопущення розгортання конфліктів можливе на засадах формування субрегіональних структур безпеки, які б утворили спільну платформу для співробітництва в цій сфері з максимальним урахуванням інтересів усіх держав регіону.

25 червня 1992 р. президенти Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Грузії, Молдови, Румунії, Туреччини, України і глави урядів Албанії, Греції та РФ у Стамбулі прийняли Босфорську заяву та підписали Декларацію про утворення ЧЕС, в якій передбачено створення сприятливих умов для співробітництва в галузі торгівлі, промисловості, транспорту, зв'язку, науки і техніки, енергетики, сільського господарства, туризму й екології. Мета - обмін економічною інформацією, контакти ділових людей, визначення галузевих проектів тощо.

Згідно із задумом, до зони ЧЕС мають входити не лише країни Чорноморського басейну, а й ті, які безпосередньо зацікавлені у співробітництві з країнами Чорноморського регіону. ЧЕС засновано на принципах, які закладені у Ґельсінському Заключному Акті, на документах, прийнятих на нарадах ОБСЄ, зокрема на Паризькій Хартії для нової Європи. Мета та принципи Декларації ЧЕС повністю відповідають і основним документам ООН. Декларація наголошує також на тому, що належність до зони ЧЕС не стає перешкодою для співпраці з іншими регіональними і субрегіональними організаціями, а також для участі в них.

У геоекономічному розумінні, якщо брати до уваги країни, причетні до системи ЧЕС, цей регіон є сферою тяжіння багатьох країн, що не пов'язані безпосередньо з Чорноморським басейном, але мають тут істотні економічні й транспортні інтереси. Сьогодні заяви про вступ до організації ЧЕС подали Іран, Македонія, Союзна Республіка Югославія та Узбекистан. У статусі спостерігачів до неї вже приєдналися Австрія, Італія, Ізраїль, Єгипет, Словаччина, Туніс, Польща, а заяви про вступ спостерігачами подали Боснія і Герцеговина, Казахстан, Кіпр, Йорданія, Словенія та Хорватія. Отже, географія організації не обмежується суто чорноморським регіоном, а охоплює широкий простір від Балкан до Центральної Азії та від Балтії до Арабського Сходу. Зона ЧЕС, з її містким внутрішнім ринком, значним ресурсним і науково-технічним потенціалом може стати ключовою ланкою торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією в цілому. Практично йдеться про створення трансрегіо нального інтеграційного угруповання. Це також перше велике інтеграційне угруповання країн постконфронтаційного етапу розвитку світової економіки, яке здатне поєднати країни з різними політичними та економічними орієнтаціями.

Кінець ХХ ст. ознаменувався змінами у політико-економічній структурі Європи, що призвело до виникнення низки субрегіональних структур від Балтійського до Чорного морів, які сприяли демонтажу "залізної завіси". У такі структури об'єднувалися здебільшого країни з приблизно однаковим "посткомуністичним" станом економіки для подальшої інтеграції в європейське середовище.

Разом з тим, неефективність вирішення економічних і політичних проблем у межах СНД змушує Україну шукати паралельні форми економічного співробітництва.

У розвитку світової економіки останніх десятиліть домінують процеси регіональної економічної інтеграції. Вони визначають напрямки і пріоритети сучасного стану інтернаціоналізації господарського життя, формуючи середовище глобальної конкуренції та впливаючи на стратегічні інтереси всіх країн і регіонів світу. Таким чином, система ЧЕС стала виразником сучасної тенденції в міжнародному економічному співробітництві.

Структура ЧЕС не могла сформуватися в часи глобального економічного протистояння ЄС та РЕВ, коли економіка була значно більше обтяженою