ідеологічними та військовими чинниками, ніж суто прагматичними потребами населення. За сучасних умов, коли перед багатьма країнами стоять завдання економічної і соціальної модернізації, утворення нових систем кооперації є логічно виправданим і відповідає глибинним інтересам країн регіону.
Оскільки інтеграцію України в Європу проголошено головним стратегічним напрямком її зовнішньої політики, розбудова системи чорноморського співробітництва повністю відповідає її національним інтересам і є одним з важливих механізмів підключення країн Південно-Східної Європи до загальноєвропейської інтеграції. Президент України Л.Д.Кучма у виступі на Конференції "Нові можливості в Чорноморському регіоні" (Стамбул, 28 квітня 1997р.) зазначав, що послідовне зміцнення економічного співробітництва в регіоні Чорного моря не лише відіграє важливу роль у вирішенні проблем економічного розвитку країн, об'єднаних ідеєю ЧЕС, але й великою мірою слугує поглибленню загальноєвропейської інтеграції. Разом з тим, участь України в різних формах регіонального співробітництва в Європі, в тому числі в субрегіональних союзах, жодною мірою не суперечить економічним інтересам України як учасника системи ЧЕС.
Ініціатива створення регіонального економічного співтовариства належить Туреччині. Але успіхи в реалізації цієї ідеї свідчать про великий ступінь зацікавленості низки країн у формуванні нової субрегіональної структури економічного співробітництва, що об'єднує країни Європи, Азії попри їхню політичну, соціальну, цивілізаційну гетерогенність, відмінність у рівнях розвитку та формах бачення майбутнього. Держави регіону є членами різних політичних і економічних угруповань країн (НАТО, СНД, ЄС тощо). В них відбуваються своєрідні й глибокі соціально-економічні перетворення, що пов'язане із зміною в менталітеті та загальних схемах орієнтацій населення. Ще десять років тому важко було уявити їх у межах однієї організації. Але за умов нової геополітичної ситуації ініціатива Анкари знайшла відповідну підтримку цих країн.
Турецький проект передбачав модернізацію економіки в державах-учасницях, що дало б змогу задіяти великий ринок країн з населенням понад 330 млн чоловік. Наголос передбачалося робити на розвиток інфраструктури, яка б допомогла краще використати великі потенційні науково-технологічні можливості, раціональніше використовувати ресурси промисловості та сільського господарства. З іншого боку, система ЧЕС допомогла виявити додаткові можливості багатьох країн-учасниць при вирішенні проблем, пов'язаних з переходом до ринкових відносин.
Організація створювалася з метою інтеграції Чорноморського регіону в світову економіку з урахуванням принципів ринкової економіки, демократичних засад, беручи до уваги традиційні зв'язки, географічну близькість і взаємодоповнюваність економічних структур держав, залишаючись відкритою для всіх зацікавлених країн, що визнають принципи Декларації про ЧЕС. Нею передбачалося багато- та двостороннє співробітництво у промисловості, сільському господарстві, транспорті, торгівлі, зв'язку, медицині, екології, туризмі. Проголошувалася підтримка безподаткової торгівлі, приватного бізнесу, безперешкодного просування капіталів, створення вільних економічних зон, обміну новими технологіями й узгодження програм захисту Чорного моря від забруднення, реалізація конкретних програм у Чорноморській зоні.
Ідея ЧЕС відбиває зростаюче розуміння країнами регіону особливостей власних національних і регіональних інтересів. Вона жодною мірою не конкурує з традиційними економічними структурами, до яких входять країни регіону. Скоріше тут виникають стосунки компліментарності різних економічних моделей, формується нове поле можливостей, які важко зреалізувати в межах старих структур.
Отже, цілком правомірно, що у пошуках нових шляхів реалізації власних національних інтересів нові незалежні країни звернулися до ідеї посилення економічного співробітництва з державами найближчого до них оточення. У випадку України, Молдови, Кавказьких країн ця ідея найбільш ефективно втілилась у створенні системи ЧЕС. До неї увійшли нові незалежні країни, які вперше роблять спробу організаційно зінтегруватись без явного домінування РФ, на відміну, наприклад, від Економічного союзу на основі СНД. Крім того, участь у ЧЕС як РФ, так і колишніх республік СРСР має, звичайно, внести певні особливості у взаємовідносини країн - учасниць.
Якщо виходити з теорії та вдалої практики економічної інтеграції інших країн, то перспективи розвитку ЧЕС пов'язані з певними труднощами. Це інтеграція на регіональній основі з яскраво вираженим географічним об'єднуючим чинником - Чорним морем. В усьому іншому ЧЕС можна розглядати як потенційний феномен. Тут очевидні майже всі ключові дезінтеграційні фактори - від політичної нестабільності країн-учасниць та їхньої економічної інфраструктурної несумісності до істотних соціально-культурних відмінностей і глибоких традиційних конфліктів як між країнами, так і всередині деяких з них. Інтеграційна політика ЧЕС має реалізуватись у вкрай несприятливому середовищі (міжетнічна напруженість у Грузії, конфлікт між Вірменією й Азербайджаном, історична ворожнеча між Туреччиною та Вірменією, взаємна недовіра Греції та Туреччини, напруженість відносин між РФ та колишніми республіками СРСР).
Але не слід забувати, з якими труднощами стикалася повоєнна Європа в опрацюванні власної інтеграційної моделі. Проблеми тут були навіть значно гострішими, але прагнення до миру і спільної співпраці переважили, і тепер існує консолідоване і розвинене європейське співтовариство. Цей досвід, безумовно, необхідно враховува ти і при розвитку процесу Чорноморського співробітництва.
Розгляд ЧЕС як потенційної зони вільної торгівлі розкриває можливості узгодження зовнішньоекономічних пріоритетів та серйозні економічні суперечності країн регіону, проблеми їхньої економічної сумісності. Незважаючи на відмінності у стані зовнішньоекономічної діяльності країн - учасниць ЧЕС, проведення узгодженої експортно-імпортної політики може забезпечити певний баланс інтересів у рамках основних пріоритетів. Але зробити це у рамках ЧЕС досить проблематично. Функції регулювання зовнішньої торгівлі у країнах-учасницях реалізуються на різних рівнях: національному - в Албанії, Болгарії, Румунії, Туреччині, Україні, наднаціональному - в Греції (як члена ЄС), а у перспективі в країнах - членах Економічного Союзу - на основі СНД. Крім того, для країн ЧЕС характерні різні масштаби, терміни і глибина участі в ГАТТ/ВТО. Вироблення та реалізація спільних інвестиційних проектів у рамках ЧЕС ускладнюється істотними відмінностями у ключових параметрах інвестиційного