На думку директора Бєлградського інституту міжнародної політики й економіки Душана Сімича, Вашингтон у такий спосіб забиває клин у сферу інтересів трьох головних сил на Балканах: ісламської, російської та європейської (німецької). Сімич вважає, що серед глобальних цілей Америки у світі найважливішими є дві - недопущення реального відродження з комуністичного попелу Росії і приборкання поширення "мусульманської небезпеки".

Боснія і Герцеговина (БіГ). Сучасний конфлікт у БіГ між представниками основних національно-релігійних груп: хорватами, мусульманами і сербами розпочався в березні 1992 р. після рекомендо ваного ЄС референдуму про незалежність.

Боснійська сторона під час війни наполегливо закликала США скасувати в односторонньому порядку ембарго на постачання зброї і, незважаючи на санкції, весь час озброювалася. Практично США, ЗЄС і НАТО не виконали своєї функції по здійсненню ембарго БіГ. Понад те, починаючи з 1994 року активні постачання озброєнь і військової техніки стимулювали наступ мусульман. Під егідою НАТО і з дозволу Ради Безпеки ООН 20 грудня 1996 р. у Боснії почалася операція "Спільна охорона", що є другим етапом міжнародної миротворчої акції по реалізації Дейтонських угод.

Конфедеративна боснійська держава залишається не більше ніж символом, незважаючи на проведені у вересні 1996 р. вибори до її найвищих органів влади. Міжетнічна напруженість не спадає. Серби, хорвати й мусульмани, як і раніше, не відчувають гострого бажання жити разом.

На розподіл сил у регіоні намагаються впливати Греція і Туреччина, які прагнуть заручитися союзницькими відносинами з іншими балканськими країнами. Але поки що всупереч їхнім бажанням регіональні міні-блоки прогрецької та протурецької орієнтації не створені. В суперечностях, які тривають і не припиняються між Грецією та Туреччиною, інші країни регіону не беруть участі. Румунія дотримується рівновіддаленості як від Греції, так і від Туреччини. Болгарія спочатку займала більш прогрецьку позицію, але з приходом до влади правоцентристів почали налагоджуватися кращі відносини з Туреччиною. Вочевидь прогрецький ухил змінився на рівноправні відносини як з Грецією, так і з Туреччиною.

Греція займає ключову позицію на півдні Балканського півострова. Найбільш значні протиріччя у двосторонніх відносинах вона має з єдиним своїм сусідом - партнером по блоку НАТО - Туреччиною. Досить пригадати, що останніми роками Анкара й Афіни неодноразово опинялися на межі війни. Відносини між цими країнами ускладнюються проблемами Кіпру, Егейського моря, турецьких меншин у Західній Фракії і Константинопольської патріархії в Туреччині.

Республіка Кіпр. Цюрихсько-Лондонська угода 1959 року визначила її державний устрій і конституцію. Гарантами процесу стали Великобританія, Греція і Туреччина, причому за Лондоном збереглися дві військові бази - Декелі й Акроті, де зараз розквартировано близько 4000 англійських військових. У грудні 1963 року на острові відбулися збройні сутички між грецьким і турецьким населенням. Згідно з рішенням Ради Безпеки від 4 березня 1964 р. сюди введені війська ООН. Третина Кіпру знаходиться під адміністрацією турків. У 1975 році керівництво турецької общини проголосило Турецьку федеративну державу, а в 1983 році було заявлено про створення Турецької республіки Північний Кіпр, що й дотепер не визнана у світі. Ці дії ще більше ускладнили ситуацію на острові, і вона залишається складною й понині. Не виключено, що Туреччина у перспективі спробує здійснити часткову інтеграцію Турецької республіки Північного Кіпру. Все це загалом не сприяє ліквідації осередку напруженості між Грецією і Туреччиною.

Слід підкреслити, що особливий вплив на розвиток турецько-грець ких відносин має відсутність воєнного паритету між Анкарою й Афінами. За умов, коли турецьке керівництво заявляє про готовність застосувати свої збройні сили у відповідь на "неправомочні дії" Греції, чотириразова військова перевага Туреччини над Грецією залишаєть ся поки що головним аргументом суперечки. Тому ймовірність конфлікту зберігається.

Болгарія . Нині розширюється сфера взаємодії Болгарії та Греції з іншими країнами регіону стосовно забезпечення безпеки, розвитку співробітництва і добросусідства на Балканському півострові. Водночас зростає кооперація Болгарії з РФ.

За підсумками березневих переговорів 1998 р. між головою правління РАО "Газпром" і віце-прем'єром уряду Болгарії був підписаний протокол, у якому було узгоджено положення про те, що "Газпром" забезпечить поступове збільшення загального обсягу постачань російського природного газу в Болгарію до рівня 8 млрд кубометрів за рік до 2010 року, а болгарська сторона (акціонерне товариство "Булгаргаз") забезпечить транзит російського газу через свою територію в треті країни в обсязі 18,7 млрд кубометрів до 2010 року, в тому числі до Туреччини - 14 млрд куб. метрів.

Болгарія й Греція планують будівництво нафтопроводу Бургас (Болгарія) - Александруполіс (Греція), стратегічно важливого для економічного розвитку обох країн, для участі Греції та Болгарії в геополітичних планах енергетичного забезпечення Європи.

На Балканах сформувалися власні неформальні союзи, де члени Північноатлантичного Альянсу є своєрідними лідерами угруповань, що, умовно кажучи, протистоять одне одному. До "турецького" блоку, якому на даний момент належить ініціатива, входить Албанія. Прогрецьку групу складають СРЮ і Болгарія, з якими - у деякому віддаленні - співробітничає Румунія, що не прагне, втім, зіпсувати стосунки і з Туреччиною, Францією.

Зовнішні потуги на Балканах. Здійснюючи велику політику на Балканах, Німеччина була не дуже помітна і вела свою партію обережно, але послідовно й наполегливо. Поступово вона нарощувала присутність на Балканах - стала членом Контактної групи, брала участь у силах швидкого реагування, мала своїм представником намісника в Мостарі.

У діях на Балканах Німеччина продемонструвала двозначність своєї політики: з одного боку - вона прибічник миру, згоди й борець за збереження безпеки в